Світ, який він обрав

Світ навколо завмер.
Час ніби перестав існувати.
Сашко стояв посеред живої Прип’яті — тієї, якою вона була до всього. Люди проходили повз, не помічаючи його. Діти сміялися. Сонце світило так яскраво, що різало очі.
І поруч — батько.
Живий.
— Ти можеш залишитися тут, — тихо сказав він. — І все зміниться.
Сашко дивився на нього.
Це було все, чого він хотів.
Все, заради чого він зайшов так далеко.
Але…
В його голові з’явилися інші образи:
Іра — налякана, але сильна.
Оля — яка кричала його ім’я.
Денис — який довіряв йому до кінця.
І ще…
Тіні.
Люди, яких забрала Зона.
Ті, кого вже не повернути.
Сашко стиснув кулаки.
— Якщо я залишусь… — тихо сказав він, — тоді цього всього не буде?
— Не буде Зони, — відповів батько. — Не буде втрат.
— І не буде… мене такого, як зараз.
Батько мовчав.
Це і було відповіддю.
Сашко повільно похитав головою.
Сльози виступили на очах.
— Я не можу, — прошепотів він.
Батько уважно подивився на нього.
— Чому?
Сашко підняв погляд.
І в ньому більше не було страху.
— Бо це не просто моя історія, — сказав він. — Це історія всіх, хто вже став частиною Зони.
Він зробив крок назад.
Світ навколо почав тремтіти.
— Якщо я все зміню… я зітру їх, — тихо додав він. — Їхній біль. Їхній вибір. Їхні життя.
Батько повільно кивнув.
І вперше… усміхнувся з гордістю.
— Ти зробив свій вибір, — сказав він.
Сашко ковтнув.
— Але… я не піду просто так.
Він підняв руку.
Світло навколо почало змінюватися.
— Я не знищу Зону, — сказав він. — Я… зміню її.
Повітря здригнулося.
Простір навколо почав складатися, як пазл.
Сашко відчув, як зв’язок із розломом стає сильнішим.
Глибшим.
— Я зроблю так, щоб вона перестала вбивати, — тихо сказав він. — Щоб вона перестала забирати тих, хто не готовий.
Світло стало яскравішим.
Батько підійшов ближче.
— Це складніший шлях, — сказав він. — Але правильний.
Сашко кивнув.
— Я знаю.
І тоді…
вони обійнялися.
Цього разу — без страху.
Без поспіху.
— Я завжди буду поруч, — тихо сказав батько.
— Я знаю, — відповів Сашко.
Світ почав руйнуватися.
Не страшно.
Спокійно.
Наче сон, який закінчується.
Батько почав зникати.
Але тепер — не боляче.
— До зустрічі, синку.
— До зустрічі…
Світло поглинуло все.
Темрява.
І новий початок.