Перший дотик

Наступного вечора я залишилася сама у своїй кімнаті, але відчуття його присутності було сильніше, ніж будь-коли.
Мелодія знову прокралася в мої сни, і цього разу вона не лише лунала у голові — вона огортала простір навколо мене, як невидима хвиля.
Дзвінок у двері змусив мене здригнутися.
— Це я, — тихо промовив він, і його голос прозвучав так, ніби лунала музика за стіною.
Він увійшов і зупинився біля мого полотна, уважно його розглядаючи.
— Ти… дійсно бачиш це так, як я? — запитав він, не відводячи погляду.
Я кивнула, не знаходячи слів. Серце калатало так, що, здавалося, можна було почути його ритм у кожному куточку кімнати.
Ми сиділи поруч на підлозі, руки випадково торкалися пензлів, фарб, і цього разу я відчула тепло, що поширювалося від його дотику.
Він підняв мою руку і легко провів пальцем по моєму зап’ястю.
— Ось тут… — прошепотів він, і його дотик був ніжним, як мелодія, яку я колись чула за стіною.
Я вдихнула, і повітря навколо наче стало густішим.
— Ти відчуваєш це? — запитав він.
— Так… — відповіла я, і його погляд зустрів мій.
В ту мить все, що було містичним, невидимим, стало відчутним.
Мелодія, сни, дощ, тіні — все це з’єдналося в одному моменті, де ми були самі.
Його рука ледь торкнулася моєї щоки. Я закрила очі, відчуваючи, як енергія між нами пульсує у повітрі.
— Я не хочу, щоб це закінчувалося, — промовив він.
— І я теж, — прошепотіла я.
Ми нахилилися одночасно, і наш перший поцілунок став ніжним і тривожним водночас, як звук, що затримується на останній ноті.
Я відчула його серце, його дотик, і все містичне, що нас пов’язувало, стало реальністю, теплою і близькою.
Після того ми сиділи поруч, тримаючись за руки, і слухали дощ, що стукав по вікну.
— Між нотами, — прошепотіла я.
— Так, — відповів він, — між нами вже немає стін.
Я знала, що це не просто поцілунок або дотик.
Це був момент, коли все містичне стало справжнім, коли нитка, яка тягнула нас один до одного, була підтверджена тілесно і духовно.
І я зрозуміла: ми разом, і більше нічого не має значення.