Сни й тіні

Вночі я прокинулася від дивного відчуття — кімната була тиха, але не зовсім порожня.
Десь у глибині мене прозвучав знайомий акорд, легкий, майже шепіт.
Я підвелася з ліжка і підійшла до вікна. На вулиці панувала темрява, але я знала: він десь поруч.
Того вечора мені приснився сон.
Він стояв у старому парку, між деревами, що тягнулися вгору, до зірок. Мелодія, яку я чула за стіною, лунала з його рук, і я йшла до нього, але стежка постійно змінювалася.
Кожен крок віддавався в мені як поштовх серця.
Я відчула, як він простягає руку, і мої пальці ледве торкаються його.
— Ти відчуваєш мене? — шепотів він, а я знала, що це не просто сон, а щось більше.
Я кивнула, хоча він не міг бачити. І в ту мить мелодія розлилася навколо нас, як теплий вітер, і розчинилася у світлі місяця.
Прокинувшись, я відчула подих дощу на шкірі, який заходив крізь відчинене вікно.
Мелодія ще звучала в голові, і я знала — це не просто сон.
Це знак.
Наступного дня я зустріла його у нашому “містичному” місці — біля того самого магазину.
Він дивився на мене з посмішкою, яку я вже знала.
— Добрий ранок, — сказав він тихо, але його слова звучали як музика.
— Ти бачив сон? — прошепотіла я, не наважуючись подивитися йому в очі.
— Так, — відповів він. — І в ньому ти була поруч.
Ми мовчали кілька хвилин, і в цьому мовчанні звучала вся та музика, яка з’єднувала нас з першого звуку за стіною.
Дощ нарешті почав стукати по дахах, і кожна крапля здавалася ноткою у нашій власній мелодії.
— Ти помічала знаки? — запитав він, дивлячись на мене.
— Я відчуваю їх у всьому, — відповіла я. — У повітрі, у відблисках світла, у снах… Іноді мені здається, що ти завжди поряд, навіть коли тебе немає.
Він посміхнувся, і я побачила, як його очі блищать від дивного світла.
— Це тому, що ми пов’язані, — сказав він тихо. — Не всі можуть це відчути. Лише ті, чиї душі впізнають одна одну раніше, ніж погляди зустрічаються.
Ми йшли вулицями, і місто стало фоном для нашої власної історії. Тіні дерев, світло ліхтарів і дощ створювали атмосферу чарівності, де кожен рух, кожен погляд мав значення.
Я відчула, як містика їхнього зв’язку стає реальністю: мої сни й його присутність перепліталися, мов дві мелодії, що лунають одночасно.
Коли ми прощалися на ніч, я знала одне: ця історія буде довгою, загадковою і прекрасною.
Мелодія за стіною більше не була лише звуком — вона стала ниткою, що з’єднувала наші світи, і я більше не боялася йти за нею.