Глава 14. Справжній ворог

Вибух пролунав у нижньому холі кінотеатру — не масштабний, але достатній, щоб вибити двері. Ярема схопив Марію й потягнув її до бокового виходу. Лідія тиснула на планшет — шифруючи останній файл.

Коли все здалося втраченим, у дверному отворі з’явився силует.

Закривавлений, втомлений, але живий.

Андрій.

— Ходімо! — крикнув він, кидаючи димову гранату до сходів. — У мене є доступ. Карбон не тільки видалив паразита, він дав мені ключ контр-доступу — ми можемо обійти протокол “Система-Тіло”.

Вони кинулись за ним у тунель. Позаду — глухий гуркіт і крики агентів.

В підземному проході, коли все на мить стихло, Марія торкнулась Андрія.

— Ти інший.

— Частину мене стерли, — відповів він глухо. — Але головне — я пам’ятаю тебе. І знаю, чому ми тут.

Він передав Яремі модуль, що блимає синім світлом.

— Це ін'єктор коду "зворотного пульсу". Він активує блок у самому ядрі Системи.

— Але? — Лідія глянула насторожено.

— Але Карбон попередив: Система передбачила цю спробу. Вона вже запустила другу хвилю — новий рівень паразитів, які не потребують носія. Вони — в ефірі.

— Через що?

— Через будь-який цифровий пристрій. Телефони. Камери. Рекламу. Голосові помічники. Це вже не вірус — це ідея, яка поширюється, якщо ти її чуєш або бачиш.

На екрані Яреми загорілась червона мапа.
Усі великі міста — вже заражені. Київ — 63% інфікованих. Львів — 47%. Варшава, Бухарест, Берлін — росте щогодини.

— Ми не маємо днів, — сказав Ярема. — У нас є години.

Марія стисла кулон із частиною “Ключа-0”. Лідія — під’єднала модуль до системи.
Андрій глянув на них.

— Усе, що ми робили до цього — це лише вхід. Тепер ми або перепишемо код світу, або втратимо його.

---

Кінець глави 14.