Глава 11. Ключ має обличчя

Лінія Андрія та Яреми

Стара бібліотека в центрі Києва. Місце, де зазвичай збираються лише студенти і фанати рідкісних книг. Але Андрій ішов туди не за літературою.

Ярема пояснив: “людина-ключ” — це не випадкова особа. Колись вона працювала в урядовій програмі “Голос-0” — системі збору біометричних даних. У неї в мозку імплантована перша тестова версія розпізнавання мислення. І саме її нейронна активність була використана для створення “Ключа-0”.

— Її звати Лідія Калинська, — сказав Ярема, гортаючи справу. — Колишня науковиця, геній. Зникла з радарів три роки тому. Офіційно — мертва. Насправді — в підпіллі.

— Вона переховується?

— Вона — єдиний, хто може вимкнути “Ключ-0” зсередини. Але тільки якщо повірить, що ми — не чергові переслідувачі.

Вони зайшли до бібліотеки. Ярема підійшов до літньої жінки за каталогом.

— Мені потрібна “ДНК нації” Калинської. 1997 рік.

Жінка поблідніла. Потім мовчки передала йому записку замість книги.

> "Вона під землею. Але бачить все. Стукни тричі в залізо — і чекай."

Підвал. Стара вентиляційна шахта. Тьмяне світло ліхтаря. Троє стуків — тиша. Потім — скрегіт.

Із темряви вийшла жінка. Струнка, волосся зібране, погляд — хижий, але втомлений.
Лідія Калинська. Жива.

— Вони знову прийшли? — спитала вона, не дивлячись. — Ви хочете знищити те, що не розумієте?

Андрій виступив уперед.

— Ні. Ми хочемо врятувати ту, хто вже бачила правду. І врятувати інших, поки є шанс.

Лідія подивилась на нього. Її очі блищали, як скло.
— Тоді слухайте. У мене є доступ. Але код розпаду “Ключа” — частина в мені, а частина… в ній.

— В Марії?

— Так. Софія знала це. Вона активувала в Марії “тригер-ключ” через той лист. Вона сама не усвідомлює, але вже несе в собі дані.

— Якщо вона загине? — прошепотав Андрій.

— Тоді загине все.

---

Лінія Марії

Кімната-камера змінилася. Тепер вона мала доступ до води, лампи й книги — класика: “1984” Орвелла.
Намір очевидний: зламати через символіку. Але Марія була не з тих, кого ламають.

Вона помітила деталь: охоронець — той самий, що приносив їжу — мав на шиї кулон із флешкою. Одного разу він залишив піднос відкритим. Марія непомітно підкинула в їжу снодійне, розтерте зі склом книжки.

За 15 хвилин охоронець лежав непритомний. Вона зняла з нього флешку й натиснула кнопку на кулоні.

Двері клацнули.

Вільна.

Але вона знала — це лише перший рівень. Камери фіксували все, і її втеча могла бути лише частиною більших маніпуляцій. Але вона мала йти.

Бо тепер — вона знала, що всередині неї щось більше, ніж страх.
Вона — частина Ключа. І саме її намагались використати.

---

Кінець глави 11.