Глава 5. Під маскою профілю

Квартира Марії була схожа на редакцію: ноутбук, наліпки з іменами, роздруківки, червоні маркери по стінах. Андрій трохи здивувався, коли зайшов — не очікував, що журналісти так схожі на хакерів.

— Я думав, ти просто пишеш статті, — кинув він, оглядаючи кімнату.

— А я думала, ти просто мовчиш, — відрізала Марія.

Вона сіла за стіл і вивела на екран профіль Софії в Instagram.
Останній пост — чорне зображення і підпис: “Деякі двері краще не відкривати.”
Опубліковано за 20 хвилин до смерті.

— Ти це бачив? — запитала вона.

— Ні. Це вже після нашої останньої розмови. Але вона ніколи не публікувала чорні фото. Це не її стиль.

Марія прокручувала стрічку. Здавалося, все ідеально — естетика, кольори, натхнення. Але було щось... підозріле.

— Подивись на цей обліковий запис, — сказала вона й відкрила профіль користувача @sofia_true_.
Аватарка — фото Софії, інші пости майже ідентичні до її справжніх, але з однією різницею: кожен підпис звучав, як зашифроване повідомлення.

> “Я бачу вас. І ви бачите мене. Але не знаєте, що я вже всередині.”

> “Три роки — і правда все ще не вбита. Ще трохи.”

Андрій застиг.

— Це… це не її стиль. Вона так не писала. І фото трохи старіші.

— А ось найцікавіше, — Марія збільшила підпис до одного з фото.
Там були координати. GPS-мітка, яка вела до одного місця за межами Києва.

— Що це за місце? — запитав він.

— Старий пансіонат. Там лікували людей після травм і реабілітацій. І... — вона відкрила іншу вкладку — …саме там востаннє бачили мою сестру.

На мить запала тиша. Вони обидва дивились на екран, розуміючи:
Софія знала більше, ніж показувала. І хтось хотів, щоб вони знайшли це.

— Ми їдемо туди завтра, — сказала Марія.

— Я з тобою, — відповів Андрій без вагань.

Вони не знали, що в темному куті будинку навпроти хтось сидів із камерою в руках. І вже завантажував відео з назвою:
"Об’єкт 2 — об’єкт 3. Контакт зафіксовано."

---

Кінець глави 5.