Розділ 22 «Світ зупинився»

Ми з Ромою разом уже місяць. Найпрекрасніший місяць у моєму житті.

Як і обіцяв, Рома намагається приділяти мені максимум уваги. Якщо через роботу ми не можемо зустрітись, він обов’язково телефонує по відеозв’язку.

Цей місяць промайнув зі швидкістю світла. Не знаю, чи то через емоційну насиченість кожного дня, чи через те, що я нарешті відчуваю себе по-справжньому щасливою.

Як і хотіла мама, я вже місяць відвідую курси італійської. Мова дається мені напрочуд легко, а завдяки заняттям я без перешкод можу бачитися з Ромою. Він часто приїздить пізно ввечері після роботи, і я тихенько вислизаю з квартири, коли батьки вже сплять.

Наразі в нас тимчасове затишшя — війна перебуває на стадії замороження. Я намагаюся уникати конфліктів із батьками, а тому спілкуюсь із ними лише за потреби.

За цей час я ще раз бачилася з тим Грицем, який так подобається моїм батькам. А може, не він сам, а його батьки — не суть. Зустріч минула так само, як і попередня: хлопець мовчав, за нього весь час говорила мама, а я теж намагалася зайвий раз не розкривати рота — щоб, боронь Боже, не сказати щось не так.

Зараз я рахую дні до вересня. Саме тоді ми з Ромою зможемо жити разом.

А сьогодні п’ятниця — ми їдемо за місто на цілих два дні. Це вперше, коли ми будемо разом так довго наодинці.

У вечері, коли настає час, я беру зібрану заздалегідь сумку й вирушаю до місця, де має приїхати Рома. Батькам я ще наперед сказала, що їду з Катею на дачу — відпочити й скупатися в річці. Подруга залюбки підтримала мою легенду.

Спершу батьки не хотіли мене відпускати, як завжди посилаючись на навчання й те, що канікули — не привід байдикувати. Але після моїх слів, що це мій перший відпочинок за два роки, і лише на два дні, під час яких я все одно займатимусь — вони зрештою погодилися. Тож я без перешкод зібралася й чекала Рому.

Він приїхав на батьковому позашляховику й виглядав, як завжди, бездоганно: світлі лляні шорти, біла футболка, сонцезахисні окуляри й широка, щира усмішка. Рома відразу вийшов із машини, допоміг мені з речами та солодко поцілував у губи. Відкрив дверцята, допоміг сісти — і ми вирушили.

По дорозі заїхали до магазину, купили купу продуктів і після цього без зупинок поїхали на дачу.

Дорога за місто була тихою та спокійною. Рома увімкнув музику — щось легке, на кшталт інді-попу, — і ми мовчали. Але це було саме те мовчання, в якому не відчувається порожнечі. Лише затишок. Його рука лежала на моїй нозі, м’яко погладжуючи її. Я дивилася у вікно, іноді крадькома поглядаючи на нього. Рома був зосереджений на дорозі, але водночас спокійний і, здавалося, щасливий.

За містом ми звернули на вузьку дорогу, що вела до старенької, але затишної дачі. Її батьки купили її кілька років тому — і з того часу вона стала їхнім улюбленим місцем тиші та втечі від міського шуму.

Будинок був дерев’яний, із широкою терасою, оповитою плющем, і скрипучими сходами. Навколо — ліс, і лише пташиний щебет порушував вечірню тишу. Повітря пахло соснами, вечірньою прохолодою й свободою.

Рома вивантажив речі з багажника, я взяла плед і продукти. У будинку було приємно прохолодно — чудовий контраст до спеки, яка стояла на вулиці.

Я зупинилася в коридорі, оглядаючи простір. Зовні будинок здавався скромним, але всередині виявився напрочуд сучасним і затишним. Простора вітальня з каміном, великим м’яким диваном посередині, суміжна з кухнею. Весь інтер’єр був виконаний у стилімодерн фармхаус  — поєднання сучасного комфорту з елементами сільського затишку. Дерево, м’яке світло, плетені кошики, натуральні тканини — усе створювало відчуття дому.

Раптом ззаду підійшов Рома, обійняв мене за талію і притиснув до себе.

— Я так мріяв про ці два дні, — прошепотів він мені на вухо, ковзаючи губами по шкірі. — Нарешті тільки ми.

Коли ми розклали речі, Рома взявся за гриль і приготував м’ясо, а я — салат і накрила стіл на терасі. Ми відкрили пляшку вина і насолоджувалися тишею, вечірнім сонцем, і самим фактом, що ми тут — разом.

Після вечері ми взяли фрукти, залишки вина та перебралися до вітальні. Рома ввімкнув старий фільм про кохання на проєкторі. Ми вмостилися на розкладеному дивані, загорнувшись у плед. Він обіймав мене, а я насолоджувалася його теплом, ритмом дихання, невимушеністю моменту.

Всередині мене почало наростати хвилювання. Коли ми сюди їхали я знала, що у нас буде інтим, я хотіла цього. І була готова. Але водночас мені було страшно. Страшно зробити щось не так. Страшно, що йому не сподобається. І страшно, що буде боляче — адже це вперше.

Ми вже кілька разів були близькі до того, щоб переступити межу, але Рома завжди вчасно зупинявся. Гальмував і себе, і мене. Але сьогодні все інакше. Сьогодні я готова до цього. 

Я сиділа, обпершись спиною об його груди, витягнувши ноги на дивані. Рома то погладжував мої руки або стегна, то перебирає пальцями волосся — і кожен дотик змушував мою шкіру тремтіти. По тілу бігали мурахи, розносячи хвилювання і збудження. Він був надзвичайно ніжним, і в мені росло бажання — таке сильне, що я ледь стримувалася, аби не накинутися на нього першою.

Рома прибрав моє волосся на один бік. Його губи торкнулися мого плеча — повільно, ніби запитуючи дозволу. Я не відповіла словами, просто злегка відхилила голову, відкриваючи шию. Він ніжно провів губами вгору по шкірі — до самої щелепи. Я видихнула — тихо, тремко, немов це доторкнулося не до тіла, а до душі.

Рома поцілував чутливе місце за вухом, а потім легкими укусами спустився по шиї, торкаючись язиком гарячої шкіри. Він повернув моє обличчя до себе й пристрасно поцілував. Глибоко. Відчайдушно. Так, що аж повітря в легенях забракло.

Він поклав мене на диван, не відриваючись від моїх губ, і навис наді мною. Я потягнулася до краю його футболки, зачепила її пальцями і потягнула вгору. Рома охоче допоміг зняти її і одразу повернувся до мене. Я провела долонями по його оголеному торсу, затримавшись на рельєфі преса, відчуваючи кожен мʼяз  під пальцями. Його дотики стали впевненішими — теплі пальці ковзнули по шиї, спустилися до ключиць і зупинилися на грудях. Через тканину топа він лагідно стиснув їх, і я здригнулася — тіло відгукнулося моментально, дихання збилося, а серце шалено забилося.