Розділ 21 «Мозок відключився»

Деякий час ми мовчки насолоджувалися тихим, прохолодним літнім вечором — таке було рідкістю останнім часом через постійну спеку. Я поклала голову на плече Роми й заплющила очі, вбираючи кожну мить його близькості.

— Завтра ти теж їдеш на фірму? — запитала я, порушивши тишу.

— Так, там досить багато роботи, — відповів Рома, взяв мене за руки й переплів наші пальці.

— Але ж ти казав, що батько дає тобі відпочити два тижні після випуску?

— Так, давав. Але через проблеми довелося включитися раніше. А тепер я вже не бачу сенсу відкладати все на потім. Я розібрався з проектами, які актуальні зараз, а якщо зроблю паузу — доведеться все переглядати наново. Робота ж не стоїть на місці.

— Ясно… Це звучить логічно, — трохи похнюплено промовила я. Усередині щось стиснулося. Я знала, що так буде, але сподівалася, що трохи пізніше. А тепер ми бачитимемось рідше.

— Ей, — м’яко мовив Рома, повертаючись до мене. Він взяв мене за підборіддя й подивився просто в очі. — Ти боїшся, що я тепер постійно зависатиму на роботі?

— Нууу…

— Полько, я обіцяю приділяти тобі достатньо уваги. Тим більше, ці останні кілька днів — виняток. Ми майже не бачилися, майже не зідзвонювалися, бо були справи, які треба було терміново вирішити. Але зараз усе стабілізувалося. Далі все буде спокійніше.

— Я все розумію… — прошепотіла я, опускаючи очі. І відразу відчула, що виглядаю надто нав’язливою.

— Але засмутилася ще більше. Скажи мені, що тебе турбує?

Я мовчала. Було ніяково зізнаватися у своїх переживаннях. Не хотіла, щоб він подумав, ніби я якась недосвідчена істеричка, яка хоче, щоб він увесь свій вільний час присвячував тільки мені.

— Поль, ми ж домовилися бути відвертими, пам’ятаєш?

Я кивнула, глибоко вдихнула:

— Я просто боюся… що набридну тобі. Що буду виглядати надто нав’язливою…

Рома полегшено зітхнув і м’яко посміхнувся. Він взяв моє обличчя у свої долоні і заглянув у вічі. 

— Дурненька… Я щасливий, що ти хочеш постійно бути поруч. Я й сам щодня мрію бачити тебе. Просто зараз це справді трохи складно. Але з часом усе зміниться. Коли ми житимемо разом — все стане простіше. Міг би, звісно попросити гроші у батька. Але не хочу у свої двадцять три залежати від батьків. Я хочу зробити все сам. 

— Я розумію… І я готова чекати, скільки треба, — прошепотіла я, притиснувшись до його долоні щокою.

— Пообіцяй мені одне, — м’яко мовив Рома. — Завжди говори про свої думки, страхи й сумніви. Навіть якщо вони здаються тобі безглуздими. Добре?

Він дивився на мене з такою ніжністю, що моє серце просто тануло. Я лише кивнула, злегка усміхнувшись.

Рома нахилився й ніжно торкнувся моїх вуст. Його поцілунок був обережним, теплим — ніби хотів заспокоїти мене й нагадати, що я важлива. Його великий палець лагідно ковзав моєю щокою, а я дозволила собі розчинитися в цій миті. Наш поцілунок швидко став глибшим, жадібнішим. Рома міцніше обійняв мене за талію і без зусиль перетягнув до себе на коліна.

Його губи жадібно накривали мої, і я одразу піддалася цьому поцілунку, відчуваючи, як усе тіло починає тремтіти від бажання. Відчуття були новими, незвичними, але такими приємними, що я не могла зупинитися.

Рома з пристрастю зминав мої уста, обводив їх язиком, змушуючи відкритися ще більше. У легенях не вистачало повітря, мене переповнювали відчуття. Мозок відключився — тілом керувала лише бажання. Я хотіла, щоб він торкався мене всюди, пестив, цілував… Я горіла, не відчуваючи холоду навколо.

Наші тіла злилися в єдиному ритмі — кожен дотик, кожен рух був сповнений дикої пристрасті. Його руки впевнено ковзнули під мою кофту, знаходячи гарячу шкіру на талії. Рома повільно розстебнув блискавку, продовжуючи пристрасно мене цілувати, і нетерпляче стягнув худі з плечей. Контраст холодного повітря, що пестило мою оголену шкіру, й гарячих дотиків Роми викликав у мені тремтіння, що розлилося гарячою хвилею аж донизу живота. Це було нестерпно приємно. Я хотіла ще. Хотіла більше. 

Піддаючись бажанню я просунула руки під його футболку, проводячи долонями по тугому пресу, відчуваючи, як шкіра Роми вкривається сирітками під моїм дотиком. Його тіло реагувало на мене так само пристрасно, як і моє — на нього.

Він ніжно пестив мої боки, спину. Коли він стиснув мої груди крізь тканину, я не стримала тихого зітхання — все в мені палало. Це був перший раз, коли чоловік торкався мене настільки відверто. Але замість страху чи сорому — я відчувала лише пристрасть і бажання, що накрили мене з головою. 

Я вигнулась до нього, прагнучи ще більшої близькості. Рома ковзнув губами вздовж моєї щелепи, по шиї, залишаючи гарячі поцілунки. Його язик торкнувся чутливої шкіри під вухом, змусивши мене здригнутись у його обіймах.

Його руки стали сміливішими: одна ковзнула вгору по животу, піднімаючи топ і торкаючись краю моїх грудей, але далі не пішов і мені хотілося застогнати від розчарування. Інша його рука ніжно гладила мої стегна, від чого по всьому тілу розливалося тремтливе тепло.

Я впиралася колінами в плед, відчуваючи під собою твердість його стегон і його збудження, яке вже неможливо було ігнорувати. Наші подихи злилися — гарячі, прискорені, зухвало розбурхані.

І раптом — декілька вологих крапель опустилися на мою розпечену шкіру. Потім ще. Починався дощ. 

Рома відсторонився, важко дихаючи, і подивився мені просто в очі. В його погляді палало бажання, але водночас — ніжність і турбота.

— Ти навіть не уявляєш, як сильно я тебе хочу, — прошепотів він хрипким голосом, обережно торкаючись моїх губ кінчиками пальців. — Але нам варто зупинитися. Ще секунда — і я не стримуюсь. А все має бути не так… і не тут.

Я мовчки кивнула, все ще намагаючись прийти до тями. Дощ посилювався. Ми обидва дихали часто, серця билися як навіжені. Я зісковзнула з його колін, він підвівся і допоміг мені піднятися. Швидко зібравши речі, ми побігли до машини — мокрі, але щасливі.