Розділ 15 «Я щаслива»

Після зустрічі з Ромою я відчуваю себе неймовірно щасливою. Увесь час посміхаюся, як дурепа, й подумки повертаюся до вчорашнього вечора — до його рук, до того, як ніжно він цілував мене в машині. Все це для мене вперше, тому, мабуть, я так тішуся кожному моменту.

Єдине, що мене трохи бентежить, — це те, що Рома сам нічого не сказав про Ілону. Я вважаю, що маю право знати, адже вони досі спілкуються, навіть якщо між ними й не було справжніх стосунків, лише інтим. Учора, поки ми їхали до мого дому, я все чекала, що він згадає про неї, але він говорив про що завгодно — окрім цього. Я намагаюся не зациклюватися й вирішила дочекатися, поки він сам зважиться сказати.

Сьогодні ввечері ми з Катею домовилися зустрітися в кафе, щоб відсвяткувати захист курсової та перехід на третій курс. За дві години до зустрічі починаю збиратися. Надворі все ще стоїть спека, тож я вдягаю легку ніжно-рожеву сукню на тонких бретелях, трохи вище коліна. Волосся підкрутила м’якими локонами, на губи нанесла блиск. Взула білі босоніжки на невисоких підборах — і нарешті вирушила.

Вдома, як завжди, гнітюча атмосфера, тож мені зовсім не хочеться затримуватись. Та й батьки не влаштували сцену через зустріч із Катею тільки тому, що я принесла заліковку з усіма п’ятірками.

До кафе — хвилин п’ятнадцять пішки, тож я вирішую прогулятися. Надворі, незважаючи на спеку, доволі людно. Сонце вже почало хилитися до заходу, і температура приємно спадає. Я йду алеєю парку, насолоджуючись легкою тінню дерев. Довкола гамірно: бігають і сміються діти, гавкають собаки, співають пташки. І мені так добре, ніби душа моя теж співає. Хто б міг подумати, що стосунки з хлопцем можуть так впливати на мій настрій.

Попереду бачу Катю. Вона, як завжди, виглядає приголомшливо. На ній темно-зелена сукня, схожа на мою, що чудово підкреслює її фігуру. Її руде волосся м’якими хвилями спадає на плечі. Щойно вона мене помічає — її обличчя сяє усмішкою. Я пришвидшую крок, і вже за мить вона висне в мене на шиї.

— Ти сьогодні така сексі! — захоплено каже Катя, відсторонюючись і уважно оглядаючи мене з ніг до голови. — Лісовський, якби побачив, слиною вдавився б!

— Ти теж виглядаєш розкішно, — усміхаюся у відповідь.

— Ходімо швидше до кафе! — каже вона, хапаючи мене за руку. — Я хочу під кондиціонер і хочу почути детальний звіт про вчорашній вечір!

Учора я коротко розповіла їй телефоном про нашу з Ромою зустріч, знайомство з його друзями і те, що ми тепер пара.

У кафе ми замовляємо лимонад і по тістечку. Влаштовуємось у затишному куточку, подалі від інших гостей. Людей небагато, і це неабияк тішить.

— Так, я вся увага, — зручно вмощується Катя.

— Учора я тобі цього не казала, але в компанії Роми була його колишня… ну, типу колишня. І вони досі спілкуються.

— І вона схоже не згодна зі статусом «колишньої»? 

— Ага. Дивилася на мене так, ніби я вкрала в неї всі заощадження. Христя — подруга друга Роми — розповіла, що між ними не було нічого серйозного, просто секс. Але Ілона собі навигадувала, що вони пара. І тепер я їй, як кістка в горлі.

— А як він із нею поводився? — запитує Катя, потягуючи лимонад.

— Та так, як і з усіма. Нейтрально.

— Тоді чого ти хвилюєшся?

— Та я ж дізналася про це не від нього, а від Христі. А він — мовчить.

— Ну, взагалі-то він мав сказати, — киває Катя. — Але, можливо, він не надав цьому значення. Мовляв, якщо не вважав це стосунками, то й розповідати нема про що.

— Можливо…

— А в цілому, як у вас все? Я ж хочу знати всі подробиці! — каже Катя, хитро посміхаючись.

— Все чудово, — щасливо усміхаюся. — Рома він такий… уважний, турботливий, ніжний. Ох, Катю… здається, я втратила голову.

— Я це бачу і мені дуже подобається те, що я бачу. Ти вся аж сяєш, — радісно говорить Катя. 

Я тільки всміхаюся у відповідь на Катині слова й відчуваю, як щось тепло розливається всередині. Це, напевно, і є щастя. Маленьке, затишне щастя, що стискає серце й не відпускає.

— У мене таке враження, ніби я живу в сні. Все це здається нереальним. Ще недавно я думала, що закоханість — то якесь вигадане кіно, а тепер… я розумію, що вона існує. І вона ось тут — поруч.

— І ти заслуговуєш на це, — лагідно каже Катя. — Справді. Ти завжди була такою відповідальною, правильною, серйозною… А тепер — нарешті можеш бути просто щасливою.

Я киваю, хоча десь глибоко в мені ще ховається маленька тривога. Але я намагаюся її заглушити. Не хочу псувати цю мить.

Ми ще трохи сидимо, базікаючи про все на світі — про навчання, викладачів, життя в гуртожитку. Катя з захопленням розповідає про кілька романів, які нещодавно прочитала. Я слухаю її й відчуваю, як поступово стає легше, наче з душі зняли важкий камінь.

Раптом мій телефон вібрує. На екрані — ім’я Роми. Мимоволі усміхаюся.

— Це Рома, — кажу, глянувши на Катю.

— Та я бачу. По твоєму виразу обличчя все зрозуміло, — пирхає вона. — Відповідай уже.

— Привіт, — кажу, приймаючи дзвінок.

— Привіт. Вибач, сьогодні був трохи зайнятий, тому не подзвонив раніше. Як ти? — лунає його веселий голос.

— Усе добре. Сидимо з Катею в кафе, святкуємо захист курсової. А в тебе як справи?

— Я за тобою скучив, — каже він просто. І ці слова змушують мене буквально розтанути. Всередині все стискається і заливається теплою, солодкою хвилею.

— Ви ще довго будете там?

— Ммм… не знаю, може ще з пів години.

— Напиши мені, коли будете збиратися. Я тебе заберу. О, і не забудь надіслати адресу кафе.

— Д-добре, — трохи розгублено відповідаю. Не очікувала цього, але приємно до тремтіння.

— Тоді чекаю повідомлення. Цілую, — говорить легко та не вимушено. 

— І я тебе, — тихо відповідаю, ще більше розгубившись.

— Фууу, ви такі солодкі, що в мене скоро зуби заболять, — жартома бурчить Катя, дивлячись на мене з усмішкою.

Коли приїжджає Рома, я обіцяю собі не копатися в дрібницях. Якщо між нами справжні почуття — все вирішиться само собою.