Глава 10

   Невеликий ресторан де вони з Вадимом вирішили пообідати більше був схожим на кафе чи піцерію. Але в цьому був свій шарм. Тихо, спокійно та мало людей.

   Поки вони чекали замовлення, Ася пила зелений чай та слухала Вадима. Той розказував про заплановане весілля друга, яке відбудеться через два тижні. Вадим був свідком та шафером нареченого, тому частина організаційних питань впала на його плечі.

   – Не можу навіть уявити скільки мороки звалюється на молодих, якщо тільки свідок зі сторони чоловіка вирішує так багато питань, – з трохи нервовою усмішкою промовила дівчина.

   – Ніколи не уявляла свого весілля? Не мріяла? – Зацікавився чоловік та допоміг офіціанту, який тільки підійшов, правильно розставити страви.

   – Можливо в глибокому дитинстві, як і більшість дівчат, але  прям настільки чогось серйозного ніколи не уявляла, – стиснула плечима Ася. – В моїх уявлення, які з’явилися тільки нещодавно, – уточнила дівчина, – це була тиха церемонія в РАЦСі та, певно, тихий вечір в колі друзів, або сім’ї. 

   – Незвичні думки, якщо судити за стереотипами, – підмітив чоловік.

   – А коли стереотипи були на сто відсотків вірними? – Вадим всміхнувся на фразу дівчини.

   – А щодо іміджу? – він побачив легку збентеженість на її обличчі й поспішив уточнити. – Твій батько бізнесмен, а ти його пряма й перша спадкоємиця. Рано чи пізно ти його замінеш.

   – Ми, якщо чесно, ніколи про це не говорили, – пробурмотіла дівчина, а після знервовано усміхнулася. Вадим подивився на неї з питанням.

   – Батько тільки обіцяв понадерати “моїм залицяльникам” очі на дупу, якщо я хоч раз на когось пожаліюся. Дідусь додав, що дістане свою “косарку”, як побачить, що плачуся за хлопцями. – Смішного було не так багато, але чоловік не стримав нервовий смішок.

   – Ніколи не сумнівався у чоловічій частині вашою сім’ї. За жіночу навіть питати не хочу, – похитав головою він.

   – Невже бачив, як бабуся свариться на батька? – Ася теж вже не стримувалася.

   – Один раз, – кивнув чоловік. – Думав, що такі стосунки між тещею та зятем бувають тільки у комедійних шоу.

   – Вони так рідко сваряться. Може, тому що вже не один рік під одним дахом живуть, а може через нас з близнюками стримуються. Такі сварки, які ти згадав, бувають тільки на свята й загалом тільки на Пасху чи новий рік, – дівчина поводила виделкою у салаті. – В цьому році було інакше через прийом. Якби ми були вдома цілий день – ти побачив би всю “суть” їхніх стосунків.

   – Ти відносишся до цього легше ніж я думав.

   – Можливо звичка. А може просто звикла, що далі легких хлопків рушником та іронічних фраз це не заходить, – вже яскравіше посміхнулася дівчина. – З боку мами в бік тата такого не було. Тільки язвили одне одному та посилали, коли думали, що я чи малі не чують.

   – А ти все чула, – не втримався він.

   – Я – так, малі – не знаю,– зізналася вона.

   – Прогуляємося після обіду? В мене є вільні півтори години. Потім завезу тебе додому, – через кілька хвилин комфортної тиші запропонував Вадим.

   – Добре, – кивнула Ася й через півгодини вони вже прогулювалися набережною.

   – Вони справді пішли туди? – Вадим уважно спостерігав за Асею, яка йшла до нього обличчя, щоб та не спіткнулася. Дівчину це, здається, зовсім не хвилювало, бо вона продовжувала спокійно йти й жестикулювати руками під час розповіді.

   – Так, – з веселим сміхом закивала блогерка.

   – Ви безбашені, – чоловік рефлекторно смикнувся до ліктя дівчина, коли та оступилася. Але Ася втримала рівновагу й закрокувала спиною далі.

   – Впадеш, – несхвально похитав головою чоловік.

   – Але ж зараз не впала, – легко підкотила очі.

   – Там є лавка з морозивом, хочеш? – Перевів тему Вадим. Сваритися на пустому місці не хотілося, вони обоє ні до чого не прийшли б. 

   – Морозиво? У плюс п’ятнадцять? – З неприхованим сарказмом перепитала вона.

   – Чому ні? Для морозива не важлива пора року. Якщо ти звісно не заїдаїшся ним, як скажений, – підморгнув чоловік й м’яко підхопив її під лікоть, повів до лавки. По перше, це була не лавка, а маленьке кафе. А по друге дівчина забула, як побачила ласкаву посмішку чоловіка. Молода жінка бариста привітливо посміхалася. – Одне гранат-вишня й одне ванільне.

   Чоловік швидко розплатився й усучив їй в руки стаканчик з одним замороженим шариком, повів її назад до алеї набережної. Ася повернулася в початкову позу й закрокувала спиною, помаленьку поїдаючи морозиво.

   – На чому ми зупинилися? – Не згадав вадим, а позу дівчини вирішив не коментувати, аби зберегти і собі, і їй нерви.

   – Я розповідала, як ми з Данею та Катею втікали від когось в закинутій будівлі, – нагадала вона, – то до речі виявилася собака. Вона відчула запах бургерів з маку, що були у Каті в сумці. Пікнік же планували, а тут та будівля, – вона по доброму підкотила очі. – Собаку підгодували й дали води, вона пішла по своїх справах, а ми на пікнік. Тільки вже в іншій частині лісопарку. Ближче до ресторанів та цивілізації. Налякалися-я.

   – Головне, що це була просто собака, а не якийсь божевільний, – хмикнув чоловік. 

   – Це так, – трохи знервовано погодилася дівчина.

   Вона задивилася на Вадима. Той, наче відчув погляд, повернувся до неї й ласкаво посміхнувся. Побачив, що одне з пасм, зібраних у високий хвіст, вибилося й потягнувся виправити. Обидва завмерли, коли він доторкнувся до неї. У Асі по шкірі побігли мурахи.

   – Поїхали, я відвезу тебе додому. – Вадим ласкаво пройшовся пальцями по її щоці й піднявся у пошуках ключів від машини.