Глава 8

   Віка лежала на широкому ліжку подруги до гори дригом, закинувши ноги на стіну біля підголів’я. Ася сиділа на дивані та щось клацала у планшеті, не звертаючи уваги на сумуючу подругу. Один з собак кимарив біля ніг господарки.

   – Асю-ю, – проскиглила подруга й задрала голову, щоб подивитися на блогерку. – Мені нудно.

   – Візьми якусь книгу на полиці, – пробурмотіла дівчина, не відводячи очей від гаджету.

   – Почитати я могла й вдома. Ну Асю-ю, – не заспокоювалася дівчина.

   Блондинка промовчала. Віка потягнулася за собачою іграшкою та стиснула її, щоб та запищала. Собака під ногами зреагувала та в одну мить застрибула до гості на ліжко. Схопилася зубами за хвіст іграшки та почала тягнути.

   – Ліжко мені не розгроміть, – через ричання собаки попросила Ася. Подруга хмикнула, але трохи збавила обороти. 

   – Даня чогось згадував мого батька, – коли собаці набридло гратися й вона просто вляглася поряд з Вікою, промовила дівчина. Ася напружилася.

   – Щось цікаве? – Блогерка постаралася зібратися, щоб голос не затремтів.

   – Питав, чи не поїхав ще з країни й я відповіла, що він у Європі, – прошелестіла дівчина, розглядаючи стелю. – Не знаю, навіщо він це написав, але я не розпитувала.

   Декілька хвилин пройшли у ніяковій тиші. Віка перевела погляд на стіну зі збірним стелажем та собачими лежанками.

   – Не думала розмалювати її? Може в парі з Катею чи найняти когось? – Ася перевела погляд на білу стінку.

   Єдина біла стіна з усієї кімнати, інші були кремового кольору, а стеля буля завішана нічничками у вигляді зіркового неба. Чого ця стіна біла блогерка так й не дізналася, вона її якось не цікавила.

   – Не думала про це, – стиснула плечима дівчина й більше нічого не сказала, закриваючи тему.

   – Може подивимося щось? Може Marvel чи передивимося “Людину-Павука”? – Не витримала дівчина.

   – Ми усе це дивилися, – виправила подругу дівчина.

   – Все одно. Нічого не заважає нам передивитися. Можемо влаштувати кіномарафон й подивитися по хронології, я десь находила, – схопилася за телефон дівчина. – Тим більше, у тебе ж наче є кінопроектор? Ти, здається, казала, що знаходила його після переїзду. 

   – Знаходила, – зітхнула дівчина та відклала планшет. – Давай по хронології. Що там перше? Здається “Перший Месник”?

   – Так-так, – засвітилася подруга. 

   Через двадцять хвилин Віка захопливо спостерігала за подіями на “екрані”, а блогерка відволіклася на телефон. За минулі місяці дівчина не раз розпитувала Вадима про ту ситуацію у клубі, але чоловік відповідав, що розібрався й винні вже понесли відповідальність. Ні слова про обвинуваченого, ні слова про речовину, що якимось чином з’явилася у коктейлі подруги, нічого.

   Можливо це було й на краще, бо Віка не пам’ятає чим закінчився той вечір, а якби їх попросили дати показання чи записали як жертв, тоді без батьків не обійшлося б. А Асі проблем у сім’ї вистачає. Не вистачало їй тільки сварок та покарань до купи, за те що вона: по перше збрехала батьку, по друге не дотримувалася базових правил безпеки в клубі, яким би він не був – елітним чи середньостатичним, по третє, якщо вже й сталася така ситуація, не подзвонила комусь з дорослих.

   Про Вадима взагалі краще було не згадувати, друг не друг батька, але для неї це малознайомий дорослий й довіряти йому не перестрахувавшись було нерозумно. Але блогерка тоді поступала по ситуації й придумувати запасний план, поки твоя подруга ризикує отруїтися незрозуміло чим було ризиковано. Незрозуміло як міг зреагувати організм Віки й їм дуже повезло, що реакція була схожа на похмілля.

   Ася зайшла в чат з Вадимом. Їхнє повсякденне спілкування стало звичкою, вони переписувалися постійно та обговорювали усе – від ненависних Асі вчителів та шкільних предметів до фільмів та серіалів, які вони хотіли подивитися наступного кіно вечора.

   Вадим запитував щодо завтрашньої вечері. У батька блогерки був ювілей та Ася планувала влаштувати невеличке домашнє свято одразу ж після великого святкування в колі партнерів батька. Вадим визвався допомогти дівчині й останній тиждень вони роздумували як краще влаштувати сюрприз.

   Шкода було тільки, що ні Віка, ні її мати не могли бути присутніми на цьому святі: мама Віки була у від’їзді, а сама Віка збиралася на побачення. Ася була рада за подругу, але хотіла. щоб та була все ж таки присутня на такому важливому святі.

   Але ще був Вадим. Добрий, розуміючий та готовий завжди підтримати її в будь якій дурній ідеї. Й хоча соціальний та психологічний моменти цього “зв'язку” були неприйнятними, Ася відчувала, що починала дуже сильно прив’язуватися до нього та відчувати невідомі до їхнього знайомства почуття, що було неприйнятним. 

   Бо він – дорослий двадцяти чотирьох річний чоловік, а вона – сімнадцяти річна школярка, яка ще не знає навіть які предмети буде здавати на екзаменах. Що ж говорити про якісь почуття? Тим більше, якщо ці почуття до чоловіка старше її на сім років, до того ж дуже близький друг її батька. 

   Саме тому в її голові ця тема була закрита як мінімум до її вісімнадцяти річчя. А поки вона буде насолоджуватися їхніми переглядками, привітливими обіймами та дружніми, навіть наставницькими, розмовами. Їй поки цього сповна.

***

   Світле приміщення орендованого для святкування котеджу, приємні офіціанти та офіціантки, блискучі плаття, яскраві та дружні посмішки. Батько Асі вмів організовувати яскраві вечора, хоча й раніше цим займалася її мати.

   Ася розслабленно стояла, спершись на декоративну колону плечем та крутила в рука келих з безалкогольним сидром. Чорна міні сукня з довгим рукавом та відкритим декольте робило її дорослішою, а чорні босоніжки на тонкій шпильці додавали їй сантиметри в рості.