Глава 4

***

   Даня чекав на неї в сусідньому парку. По вихідним там працювала дитяча залізниця тому дітей зазвичай було багато й у будні дні. Батьки виводили їх гуляти поки осінні дні ще були теплими.

   Хлопець сидів на лавці, навпроти якоїсь пам’ятки. В руках був невеличкий та акуратний букет квітів. Дівчина впізнала серед них тільки волошку та лаванду. 

   У квітах Ася не розбиралася, тільки в кімнатних бо дуже любила їх, а схожі букети отримувала тільки від батька та родичів. Ті букети були більші та дорожчі, бо на своїх дітях у їхній сім’ї економити було не прийнято. Особливо балував старшу доньку тато, який завжди вчив доньку правильно розставляти пріоритети та не поспішати у стосунках.

   Батька Ася поважала. Себе теж. А ще в неї були очі. Її однокласники билися не за неї, а за круту блогершу з сотнями тисяч підписників та спадкоємицю великого статку. Як мінімум Єгор, сім’я якого постійно намагалася поріднитися з сім’єю Асі. 

   В намірах Дані, вона сподівалася, не було любовного контексту. Втрачати друга через чиїсь очікування вона не хотіла.

   – Привіт, – вона сіла поряд та поклала на коліна жакет та телефон.

   – Привіт. Це тобі, – разом з букетом хлопець протягнув саморобний браслетик з блакитних мінералів.

   – В честь чого? Дякую, – вона натягнуто посміхнулася, але прийняла тільки букетик. Браслет залишився висіти на пальцях хлопця. – Ми наче й не сварилися.

   – Розслабся. Дивишся так наче я тобі змію протягую, – всміхнувся зеленоокий та потягнув її лівий зап’ясток. Через секунду браслет слабо звякнув на її руці. – Вислухай мене спочатку, а потім шарахайся, якщо хочеш. Але я сподіваюся, що не будеш, – він підмигнув подрузі.

   – Цього літа ми з батьками з’їздили у Буковель. Поселилися в готель, батьки святкували свою річницю, а я, як набридливий підліток тинявся сам по собі й тринькав гроші. Й зустрів Неллі. 

   – Неллі? 

   – Так, вона грузинка. Моя однолітка, сім’я якої емігрувала в Україну ще до першої світової. Ми почали спілкуватися. Дізналися за ті два тижні один одного краще й, Ася… – Він повернувся до неї й його обличчя прикрасила дурна ат закохана смазлива посмішка. Дівчина усміхнулася й хитнула головою. 

   – В мене таке відчуття, що я закохався по вуха. Нам дуже повезло, що ми з одного міста. Ми обмінялися номерами, повернулися у Київ й почали спілкуватися ще сильніше. Я взагалі забув, що обіцяв тобі фото пейзажів з Буковелю, що не писав тобі вже місяць, що є шкільна література, завдання, можливі екзамени. Хоча так нервував перед ДПА, – хмикнув хлопчина. 

   – Згадав про це тільки після того як мати запитала, що потрібно до школи. Це були тридцяті числа серпня, щоб ти зрозуміла. Усе літо я провів на побаченнях з самою прекрасною дівчиною на світі. Й саме через це батько дозволив мені пропустити декілька навчальних днів з фразою: “Коли ця смазлива посмішка не буде висіти у тебе цілодобово й ти не будеш виглядати як кіт під валеріаною, поговоримо як чоловіки й ти познайомиш нас зі своєю пасією” – він спародіював голос свого батька та густо почервонів. 

   – Мама презентувала свою солодку помсту після цього знайомства, провівши нам обом лекцію по статеве виховання та контрацепцію.

   На обличчі з’явилася широка посмішка, як вона уявила обличчя друга та його дівчини у момент цієї лекції. А ще абсолютно спокійне та незворушний вираз обличчя пані Ярмоленко. 

   – Звісно все було ок, але та ніяковість, думаю, залишиться надовго. Тож, кажу тобі офіційно… – він набрав побільше повітря та заявив: 

   – Люба Анастасія Савченко, у твого кращого друга Данила Максима Ярмоленко з’явилася дівчина Неллі Берідзе. І я запрошую тебе у цю неділю у наше улюблене кафе, щоб офіційно представити вас, – він глибоко, наскільки це дозволяла його поза, поклонився. В зелених очах промайнули іски іронії.

   – Добре, пане Ярмоленко. Познайомитися з вашою дівчиною буде честю для мене, – стримуючи сміх відповіла дівчина. – але якщо серйозно, то я дуже рада за тебе. І… – вона подивилася в його очі вже серйозно, – я не гнівалася на тебе. й не гніваюсь зараз. У мене були свої справи й як хороша подруга я мала хоча б забити тривога та попросити маму подзвонити твоїй, щоб дізнатися чи здоровий ти. Тому ми квити.

   – Я радий, що ми все вирішили, – він обійняв її. – Що у тебе нового? 

   – Та нічого. Малі пішли в перший клас, блог зацікавив Європейську компанію. Я почала з ними співпрацювати. Думаю чи буду вступати наступного року. Тато залишає вибір й каже, що оплатить контракт, але просить вступати. Мама каже, що підтримає будь яке рішення. В Аліни з’явилася нова “болячка”.

   – “Болячка”?

   – Вона познайомилася з партнером свого батька та каже, що здається закохалася в нього. Йому десь до тридцяти, якщо не помиляюся.

   – Брєд, – фиркнув Данило.

   – Вона так не вважає. Він її підвозить до школи, репетиторів. Вона ревнує його до будь якої дівчини, яка з’являється з ним на фото, фантазує та намагається звернути на себе його увагу.

   – А він?

   – Не знаю. Наче ігнорує, але номер телефону залишив.

   – Іноді я сумніваюся в нормальності Аліни, – фиркнув хлопець. – Як батьки?

   – Їздять по відрядженням, бабуся з дідусем постійно з малими. Нічого нового, але сваряться частіше.

   – Складно…

   – Післязавтра підемо з Вікою на концерт наших. Вони на розігріві виступають. Єгор запрошення дістав, – вона повернула до нього голову, щоб побачити реакцію. Данило, на диво, був спокійним.

   – Я теж там буду.

   – Ти? Я думала ви Єгором розсварилися. Мені так здалося, – виправилася дівчина.