Глава 3

   – Там буде дресс-код? – Віка всілася на кам’яний виступ та почала нишпорити по своєму рюкзаку. 

   – Це нічний клуб, який дресс-код, Вік? – Риторично запитала блогерка та поставила рюкзак поряд з подругою.

   – Не душни, – фиркнула дівчина та дістала з маленького карману якийсь предмет.

   – Це?.. – Блондинка пригледілася.

   – Одноразова цигарка, так, – вона щось натиснула та спробувала затягнутися.

   – Два питання: звідки та коли? – Ася прослідкувала, як подруга видихає сизий дим з рота.

   – Цього літа, – Віка зробила другу затяжку. – Мої батьки не забороняють мені “пробувати”.

   – Мені не читати тобі лекцію про шкоду від паління? 

   – Це вже зробили за тебе батьки перед тим, як купити мені першу пачку цигарок, – вона забовтала ногами.

   – Обережніше. Й давай не на території школи, – блогерка дістала масло для губ з передньої кишені рюкзака.

   – Що зі вступом? – Брюнетка перестала затягуватися й просто опустила руку з цигаркою на прохолодний камінь.

   – Візьму щось гуманітарне. Не бачу сенсу йти на журналістику чи щось схоже, коли у мене вже є цілком успіна професія. Не буду поспішати й певне виберу щось нейтральне. Більшість людей все одно не працюють за фахом.

   – В цьому є сенс, коли ти не знаєш ким хочеш стати, або вступаєш “аби було”. У тебе є професія, чому не піти до схожого факультету? – Віка сховала пристрій та витягнула блок жуйки.

   – Візажу можна навчитися на курсах, а конкретного факультету по цьому я не бачила. Йти у блогерство? Не думаю, що тематика візажу там популярна. Йти на влогінг, якого в мене на каналі майже немає? Не хочу. Може спільні предмети по обхватам, рекламі та схожому будуть корисним, але таку інформацію можна знайти і на курсах. Я хочу мати спеціальність яка буде нейтральною й яку я знаю, що зможу вивчити. З мовами у мене хороший контакт, – Ася стягнула рюкзак з плитки.

   – На смак та колір, – брюнетка стрибнула з виступу та схопила рюкзак, – дівчата вже тут? 

   – Катя так, Аліна ще у дорозі, – блогерка пролистувала стрічку новин у телефоні. 

   – Так коли Даня приїжджає? – Подруга взяла блондинку під лікоть та краєм ока глянула в екран мобільного. 

   – Не знаю. Ти припиниш це коли-небудь? – Роздратувалася Ася. 

   – Занудна ти, Ась, – відмахнулась брюнетка. – В нас до речі новенький у класі. Я в Афанасенко дізналася, коли зранку про фізкультуру запитувала. Каже, з Азії приїхав.

   – Ну я тебе вітаю, – хмикнула блогерка. – Й Катю теж.

   – Душніла. Ти взагалі про своє перше кохання думати не хочеш? А перший поцілунок? Ти ж досі не цілувалася з хлопцем, – Віка м’яко вирвала з гарячих долоней телефон.

   – Мій перший поцілунок пройшов з тобою, коли ми напилися сидру на твоє день народження, – Савченко закотила очі, але посмішки не стримала. – Ти романтизмом від Каті заразилася? 

   – Катя романтизує усе, що рухається, а я піклуюся про твоє майбутнє. Стосунки дуже важлива частина всього твого життя, – подруга не відпускала її надпліччя. 

   – Коли вам обом є вісімнадцять. Особливо коли хтось старше, – уїдливо підмітила блогерка. 

   – Давай повернемося до цього пізніше, – подруга видихнула та хотіла сказати щось інше, але завмерла уважно вдивляючись за спину подруги. Вона кивнула в сторону звідки вони йшли. – Поглянь-он на це.

   З дорогої, сірої машини вийшла Аліна та комусь помахала у напів спущене вікно. Й дуже солодко посміхалася.

   Мов закохана ідіотка

   Від цієї думки в грудній клітині неприємно стиснуло, а в горлі наче став кмінь. До слуху доходили тихі смішки від Віки.

   Аліна повернулася й помітивши подруг, підійшла до них швидким кроком.

   – Дівчат! – Запихана шатенка з трохи нервовою, але наче зачарованою посмішкою подивилася на подруг. 

   – Це?.. – Скрізь смішки намагалася запитати Віка, але її перебив дзвінкий голос Каті, яка гукала подруг, що застрягли на куті школи.

   – Пішли вже, – цокнула Аліна та потягнула Асю за руку. Віка потопала за ними. Блогерка просто без емоцій дивилася на подруг.

   Мов фільм подивилася, їй-богу.

***

   – Василь Ігнатович ще довго буде у відпустці, як думаєте? – Катя перегортувала сторінки свого скетч-буку та бовтала ногами, сидячі на підвіконні.

   – Староста не знає. А класну керівничку я ще не встигла запитати. В нас її урок останнім стоїть, – знизила плечима Віка. Аліна кивнула, погоджуючись.

   – Довго вона ще? – Почала нити художниця.

   – Ти сама запропонувала почекати її, чого зараз починаєш? –  Хмикнула брюнетка, роздивляючись щось у телефоні. 

   – Скоро повинна підійти, – протягнула Аліна, теж щось уважно передивляючись у мобільному. Вона, раптом, розчаровано видихнула та надула губи.

   – Що вже сталося? – Віка відволіклась та подивилася на подругу. Катя теж не залишилася в стороні та схвильовано нахилила голову. Віка несильно потягнула за смартфон у руках подруги, щоб побачити причину схвилювання. Вона хмикнула та усміхнулася. – Пройшла любов, зав’яли помідори? 

   – Та що сталося-то? – Художниця насупила брови.

   – Пам’ятаєш татового знайомого? Ну, з яким я на дачі фоткалася? – Трохи роздратовано промовила Аліна та протягнула подругам телефон. – Його відмітила якась… Дівчина. Вона на фото так сильно жметься до нього.

   – А це він підвозив тебе зранку? – З вуст Віки не сповзала уїдлива усмішка.