Глава 2

   – Я думала, ти вже ніколи не спустишся, – Віка стояла біля машини її мами, схрестивши руки на грудях.

   – Вибач, – блогерка стиснула губи. Брюнетка підкотила очі й відкрила подрузі двері на заднє пасажирське місце, й сіла поряд.

   – Даня вже приїхав? – поправляючи рюкзак подруги, спитала Віка.

   – Не знаю, – відповіла блондинка й зловила допитливий погляд однокласниці. – Що?

   – Нічого. Просто ви з ним так добре спілкувалися останні роки і цього літа також, тому я подумала, що… – Вона дістала пудреницю й блиск для губ, почавши наносити його на губи.

   – Подумала, що? – не відставала блогерка.

   – Подумала, що він тобі подобається. Або ти йому подобаєшся й ти просто зі мною не поділилася, – підкотила очі брюнетка.

   – Я? З Данею? Ти десь вдарилася? – Фиркнула Ася й склала руки на грудях. – Ніколи. Він хлопець непоганий й дуже хороший друг, але ні.

   – Чого? – Усміхнулася мама Віки з переднього сидіння. Машина встала на перехресті, зупинившись на довгий світлофор. 

   – Просто ні. Він друг, на більше може не розраховувати, – мило посміхнулася блогерка. 

   – А якщо він й справді в один момент скаже, що ти йому подобаєшся як дівчина, що ти на це скажеш? Розіб’єш хлопчику його тендітне серденько? – Не вгамовувалась Віка, відсунувши дзеркальце.

   – Так розіб’ю, – Ася закрила її пудреницю й кинула ту до рюкзаку господарки. – Це буде набагато чесніше, ніж давати йому якийсь шанс, якщо він для мене просто друг. В першому варіанті ми зможемо хоча б зберегти, якщо не дружні то товариські стосунки. Й не треба тиснути на жалість, – вона пригрозила подрузі вказівним пальцем. Та з полегшенням розсміялася й опустила руку подруги собі на ногу.

   – Я вже злякалася, що тебе заразила Аліна своєю романтизацією усіх чоловіків на світі. Впізнаю свою Асю, – всміхнулася Віка й закрила замочок рюкзака. 

   – Романтизацією усіх чоловіків? – не втрималася блогерка.

   – Вона мені весь вчорашній вечір пронила про свого Олексія, – цокнула однокласниця. Машина поїхала далі. На горизонті вже з’явився ліцей.

   – Олексія? – Ася гортала непрочитані повідомлення у смартфоні.

   – Той чоловік, фото з яким викладала. Вперше готова сказати, краще б вона про екзамени починала думати, а не про чоловіків старше на десять років, – мати однокласниці на водійському місці хмикнула. 

   – Гм. Все настільки серйозно? – Здивувалася Савченко.

   – Ага. – Віка несхвально похитала головою.

   – Більшості дівчаткам вашого віку подобаються хлопці старше. Головне мати голову на плечах і не коїти дурниць, – машина стала паркуватися. – Виходьте, ми змогла приїхати раніше. Я пошукаю батьків. Будьте обережними.

   – Катя вже тут, пішли на задній двір, – блогерка сховала телефон у кишеню спідниці.

   – Та косметика вже прийшла? – Брюнетка пригладила волоски зібраного хвоста.

   – Так, сьогодні ввечері хочу відзняти. Продукція гарна. Як відзніму, покажу, – Ася всілася на нагрітий сонцем кам’яний виступ. – Он Катя йде.

   – Ти диви! Розпущене волосся, нафарбовані губи. Катю, точно ти? – усміхнулася Віка. 

   – Ну тебе. Сьогодні свято, а ти тільки знущатися й можеш, – фиркнула дівчина.

   – Не боїшся, що завучка додому відішле? – Продовжила блогерка.

   – Не боюся, – підкотила зелені очі руда. – Аліна до директора пішла. Не знаю, навіщо.

   – Що вона вже зробила? – зітхнула Віка. Художниця знизила плечима.

   – Пішли до кабінету. Керівничка звісно за запізнення кричати не буде, але косо подивиться.

   – Школа тільки-тільки починається, а я вже хочу повернутися у літо, - надула губи брюнетка.

***

   – Дівчат! – Аліна неслася тайфуном по коридору. Однокласники навколо збиралися на останній урок.

   – Чого так довго? Директорка тебе на шматки різала чи що? – Хмикнула Ася.

   – Ой! Не питайте за це. В нас наступний..? – Відмахнулася шатенка.

   – Фізика з новим фізиком, – зітхнула блогерка.

   – О-о-о! Як я вчасно! – фиркнула дівчина. Тріль дзвінка пролунала разом з пожежною тривогою. 

   – Перше вересня у нашому ліцеї не міг пройти спокійно, – Віка цокнула.

   – Хтось невдало пожартував чи реально пожежа? – Художниця закинула рюкзак на плече.

   – Може одразу в кафе? – Аліна взяла під руку Асю, яка щось уважно роздивлялася у телефоні.

   – Нам все одно треба вийти разом з усіма. Відпросимось у класної керівнички. Хтозна скільки це триватиме, – блогерка заблокувала екран телефону.

   – О’кей.

   – Діти, спокійно виходимо на вулицю. Не штовхаємось! – Завучка з директрисою стояли на вході й допомагали виходити учням. 

   – Он вона! – Катя показала на класного керівника, що рахувала молодші класи.

   – Дівчат, йдіть, я вас наздожену, – Савченко відволіклась на дзвінок від батька.

   – Ми повернемося через декілька хвилин. Не бігай за нами й поговори спокійно, – Віка пошарпала подругу за плече. Та кивнула й прийняла дзвінок.

   – Так мамо.

   – Люба, мені терміново треба поїхати на тиждень. Бабуся з дідусем будуть з малими, але не затримуйся сьогодні, добре? – На фоні шурхотіли речі.

   – Добре, мам, я намагатимусь прийти додому раніше. – Дівчата повернулися якраз коли виклик завершився. – Відпустила?

   – Так, ходімо. У мами все добре? – брюнетка обійняла подругу за талію.