Розділ 8: Останні промені сонця

Діагноз, немов тінь, нависнув над Оленою. Вона відчувала, що час невблаганно спливає, і кожен день стає все ціннішим. Але замість того, щоб занурюватися у відчай, Олена вирішила прожити залишок своїх днів яскраво і щасливо. Вона зрозуміла, що не хоче, щоб її близькі бачили її слабкою і хворою. Тому вирішила зберегти свій секрет. Замість того, щоб замикатися в собі, Олена почала більше часу проводити з Андрієм та друзями. Вони гуляли парками, ходили в кіно, просто сиділи в кафе і розмовляли про все на світі. Олена намагалася насолодитися кожною хвилиною, кожним подихом.

Андрій помічав, що Олена змінилася. Вона стала більш радісною, життєрадісною. Він був щасливий бачити її такою, але все одно відчував, що щось приховує. Він намагався дізнатися, що саме її турбує, але Олена відмахувалася, кажучи, що все добре.

Останній тиждень життя Олена вирішила провести особливо. Вона склала список того, що хотіла б зробити: відвідати улюблені місця, зустрітися зі старими друзями, приготувати улюблені страви. Вона намагалася встигнути все, що не встигла раніше. Кожен день був для неї подарунком. Вона насолоджувалася красою природи, теплом людських стосунків, смаком улюблених страв. Вона жила повноцінним життям, незважаючи на наближення кінця. Олена відчувала, що час невблаганно спливає. Вона хотіла залишити після себе щось більше, ніж просто спогади. Тому вирішила вести щоденник. В ньому вона виливала всі свої думки, почуття, страхи і надії.

У своєму щоденнику Олена писала про своє дитинство, юність, про зустріч з Андрієм, про їхню дружбу і кохання. Вона описувала свої подорожі, свої мрії, свої успіхи і невдачі. Але найбільше місця в щоденнику було відведено її хворобі. Вона писала про страх смерті, про самотність, про пошук сенсу життя.

Крім того, Олена писала листи своїм близьким. Вона зверталася до кожного окремо: до Андрія, до своїх батьків, до друзів. В цих листах вона дякувала їм за все, що вони для неї зробили, просила пробачення за всі свої помилки і давала поради на майбутнє. Олена мріяла, щоб після її смерті ці листи і щоденник стали для її близьких дорогоцінним скарбом. Вона хотіла, щоб вони пам'ятали її такою, якою вона була насправді – сильною, доброю і люблячою. Коли Олена зрозуміла, що її сили на виході, вона попросила свою найкращу подругу сховати її щоденник і листи в безпечному місці. Вона хотіла, щоб вони потрапили до рук її близьких після її смерті.

Олена лежала на м'якій траві, дивлячись на безмежне нічне небо. Місяць світив так яскраво, ніби намагався освітити її шлях у невідомість. Серце стукало повільно, кожен удар віддавався болем у грудях. Вона покликала Андрія, голос її був тихий, ледь чутний.

Коли він підійшов ближче, вона відчула тепло його долоні на своїй. Андрій сів поруч, і вони мовчки дивилися на зірки. Тиша була наповнена незручністю і водночас спокоєм.

"Андрію," - почала вона, її голос тремтів, - "я хочу тобі щось сказати."

Вона зробила глибокий вдих. "Я завжди..” - і тут, у неї зупинилось серце, Олена просто перестала дихати. Андрій відчув, як земля пішла з-під ніг. Він не міг повірити. Вони провели разом стільки часу, сміялися, плакали, і це все кінець? Сльози покотилися по Андрієвих щоках. Андрій плакав дивлячись на зірки, він більше ніколи не почує, що хотіла розповісти йому Олена. Він нічого не говорив, просто сидів і тримав її холодну руку. Він дивився на місяць і згадував всі щасливі моменти, проведені разом з коханою Оленою...