Розділ 6. Маскарад влади

Свято миру було влаштоване поспіхом. Губернатор бажав показати, що він контролює ситуацію, що місто стоїть міцно, попри крики на вулицях і попіл на складах. У великій залі резиденції запалили сотні свічок, музиканти грали бадьорі мелодії, а столи ломилися від страв.

Та всі знали: то був лише маскарад.

Кайрон увійшов у біло-золотому камзолі, з коштовною шпагой при боці. Він виглядав не як пірат, а як герой морських пригод. Люди зустріли його оплесками: купці — з надією, чиновники — зі страхом.

Ліарія ж з’явилася пізніше. Її сукня була чорна, з тонкими срібними візерунками, що нагадували павутину. Каптуру вона не носила — тепер їй не треба було ховатися. У залі вона виглядала як таємна радниця, про яку всі шепотіли, але ніхто не смів запитати напряму.

— Вони вітають нас, ніби ми їхні рятівники, — тихо мовила вона Кайрону, коли вони зустрілися серед натовпу.

— А ми ж ті, хто запалив полум’я, — відповів він з усмішкою.

На балконі губернатор виголосив промову:

— Завдяки мужності наших союзників ми встояли перед хаосом! Капітан Кайрон і його супутниця довели, що місто не залишиться беззахисним!

Натовп вибухнув оплесками.

Кайрон нахилив голову в поклоні, граючи свою роль до кінця. Ліарія стояла позаду, очікуючи, поки всі погляди спрямовані на нього. Вона знала: справжня сила не на балконі, а в тіні.

Після промови почався танець. Під музику, що розливалася залом, Кайрон кружляв із донькою одного купця, сміявся й сипав жартами. Він умів зачаровувати, і жінки тягнулися до нього, немов метелики до вогню.

Ліарія тим часом рухалася іншим шляхом. Вона не танцювала. Вона сідала поруч із радниками, непомітно нашіптуючи кожному потрібні слова. «Вам слід об’єднатися з Кайроном… Він зможе захистити ваші інтереси… Без нього все впаде…»

Її шепіт залишав сліди глибші, ніж будь-які танці.

Пізніше, коли бенкет стих, а губернатор відвів Кайрона в бік, Ліарія лишилася сама біля вікна. Вона дивилася на нічне місто. Дим від недавніх пожеж ще здіймався з околиць, і їй здавалося, що то чорні знамена, які вітають їх.

— Ми носимо маски, — прошепотіла вона сама до себе. — Але саме вони дають нам владу.

Того вечора в залі всі побачили лише картину: пірат-герой і таємнича радниця поруч із губернатором. Люди пили, сміялися, кидали келихи за новий мир.

Але справжня правда була іншою: губернатор уже тримався на їхніх нитках. Його рішення, його промови, навіть його думки формувала Ліарія, підкидаючи йому сни.

А Кайрон ставав символом сили, якого не могли обійти ані купці, ані моряки.

Коли вони вийшли з резиденції вночі, місяць світив просто над гаванню.

— Сьогодні ми стали їхніми рятівниками, — сказав Кайрон.

— Завтра станемо їхніми господарями, — відповіла Ліарія.

Їхні силуети зникли в темряві, залишивши позаду місто, що святкувало власне поневолення.