Розділ 7: Гіркий смак тріумфу

Весь день Олеся провела наче у тумані — солодкому, електричному тумані успіху. Колеги шепотілися за її спиною, хтось вітав щиро, хтось — із прихованою отрутою в голосі. Але їй було байдуже. Вона переглядала графік зустрічей з інвесторами, який надіслала секретарка Артура. Її ім’я стояло поруч із його прізвищем.

Вона так захопилася, що лише о восьмій вечора помітила десять пропущених дзвінків від Максима. Серце боляче стиснулося.

Коли вона відчинила двері квартири, її зустріла не звична музика чи запах вечері, а важка, густа тиша. Максим сидів у передпокої на пуфику, повністю одягнений. Поруч стояла його дорожня сумка.

— Максиме? Ти кудись збирався? — вона запитала це, хоча чудово знала відповідь.

Він повільно підвів голову. Очі були втомленими, у них не було звичного іскристого світла.

— Ми мали виїхати о четвертій, Олесю. Батьки приготували вечерю. Мама дзвонила тричі, питала, чи з тобою все гаразд. Я не знав, що їй відповідати. Що ти знову рятуєш світ разом із Ковальським?

— Пробач... Максиме, я просто втратила лік часу. Артур призначив мене керівником проєкту «Східна Брама»! Ти розумієш, що це означає? Це не просто робота, це...

— Це твоя нова реальність, — перебив він її тихо. — Реальність, у якій мене немає.

— Це неправда! — вона підійшла до нього, намагаючись взяти за руки, але він м’яко відсторонився. — Я роблю це для нас! Тепер у мене буде зовсім інша зарплата, ми зможемо подумати про власну квартиру, про...

— Нам не потрібна нова квартира, якщо ми в ній не будемо бачитися, — Максим встав. — Я поїду до батьків сам. Мені треба побути там кілька днів. Подумати.

— Подумати про що? — її голос здригнувся.

— Про те, чи є у нашому коханні місце для третього. Бо зараз я відчуваю, що твій бос присутній у кожній нашій розмові, у кожній твоїй думці. Ти навіть зараз дивишся на мене, а в голові, мабуть, перевіряєш кошторис.

Олеся мовчала. Він влучив у саму ціль. Навіть зараз, у момент їхньої першої серйозної кризи, частина її мозку прокручувала зауваження Артура щодо вентиляційних шахт.

— Я кохаю тебе, Максиме.

— Я знаю. Але іноді кохання недостатньо, коли з’являється одержимість.

Він взяв сумку і вийшов, тихо причинивши за собою двері. Олеся залишилася стояти посеред порожньої квартири. Тріумф, який ще годину тому здавався таким яскравим, раптом став попелястим на смак. Вона відчула себе зрадницею. Вона зрадила його довіру, його час, його почуття. Але водночас... вона не могла змусити себе пошкодувати про професійний ривок.

Наступного ранку вона прийшла в офіс раніше за всіх. Їй потрібно було зануритися в цифри, щоб заглушити біль. Але коли вона проходила повз кабінет Артура, двері відчинилися.

— Міс Вороніна? Зайдіть.

Він виглядав так, ніби не спав усю ніч, але все одно був бездоганним. На його столі лежала роздруківка ранкових новин економічного сектору.

— Інвестори перенесли зустріч на сьогоднішній вечір. Ми вечеряємо з ними в «Амбасадорі». Це неформальна обстановка, але вирішуватися будуть мільйони. Ви готові?

Олеся згадала порожню квартиру і Максима. Вона могла б зателефонувати йому, спробувати все виправити, поїхати до нього... Але перед нею стояв Артур, людина, яка дала їй крила.

— Так, я буду готова, — відповіла вона, відчуваючи, як останні нитки, що зв'язували її з "легким" життям, розриваються.

— Добре. І ще одне, — Артур зробив паузу, уважно дивлячись на неї. — Ви виглядаєте блідою. Щось сталося?

— Просто сімейні справи. Все гаразд.

— Запам’ятайте, Олесю: у великій грі немає «сімейних справ». Є лише фокус на цілі. Якщо ви дозволите особистому життю впливати на вашу впевненість перед інвесторами — ми програємо.

Він сказав це не як докір, а як пораду старшого воїна. В його очах вона побачила щось схоже на розуміння — він сам пройшов через це. Він вибрав роботу і залишився один у своєму скляному замку.

— Я не підведу вас, Артуре.

— Я знаю. Саме тому я вибрав вас.

Він зробив крок ближче, щоб передати їй папку з документами. На мить їхні пальці зіткнулися. Це був лише випадковий дотик, але він був як електричний розряд. Олеся швидко відвела руку, серце калатало десь у горлі. Це не було схоже на ніжні дотики Максима. Це була енергія іншого порядку — небезпечна, руйнівна і неймовірно приваблива.

Вона вийшла з кабінету, відчуваючи, що вороття назад немає. Вона ще не знала, що цей вечір у ресторані стане початком кінця її колишнього життя. Вона ще не знала, що саме сьогодні в її житті з'явиться перша тінь того, що пізніше змінить усе — новини про дитину, яка зробить ситуацію неможливою.