Розділ 2

Ірина

Ранок розпочався схвильовано, Оля дуже нервувала, вона намагалася посміхатися та бути веселою, але тремтіння видавало її. 

Зачіска,макіяж, одягання фати та сукні - це було дуже довго, але так по-особливому. Оля була як  казкова принцеса, дивишся на неї, та немає слів, щоб описати яка вона дивовижна. Ігорю дуже пощастило з нею, адже таку красуню біля себе хоче бачити кожен. 

— Іро, ця сукня тобі дуже пасує. — Посміхається Оля, а я навіть не чула, як вона зайшла до кімнати. 

— Ну боюся, що сьогодні ні одна голлівудська красуня, не зрівняється з тобою. — Ми обіймаємося, це завжди дуже міцні обійми, неначе останні у нашому житті. 

— Хочу, щоб сьогодні цей букет був твоїм. — аона показує на квіти які стоять на підвіконні. — Ти заслуговуш бути щасливою. 

Я мовчу. Не хочу зараз думати про це, у мене на першому місці завжди була кар'єра. Але з останніми подіями складається враження, що навіть для цього потрібен штамп у паспорті. На жаль. 

— Колись і мій час обов'язково прийде. — я посміхаюся та обіймаю дівчину за плечі. — Але зараз це не важливо, спочатку кар'єра, а пізніше все інше . 

— Ти пам'ятаєш, що обіцяла батькам? Іро, вони хотіли, щоб ти була щасливою! — сумноч але твердо говорить подруга. Розмова про батьків, для мене завжди складна тема. 

— Не будемо про це. 

Далі ми їхали у РАЦС. Я сиділа в кріслі, дивлячись на Олю, яка стояла біля вівтаря в своїй розкішній сукні. Вона була схожа на героїню казки — неперевершена,сяюча, з усмішкою, яка освітлювала всю залу. Ігор стояв поруч з нею, так само сповнений хвилювання та щастя, ніби весь світ зупинився на цей момент. Це було ідеальне весілля, про яке мріяли тисячі дівчат. Прекрасні квіти, чудова музика, очі присутніх, наповнені захопленням.

Всі плакали від щастя. Я завжди була стриманою людиною, але чомусь сльози зрадницькі обпікали мою шкіру на обличчі. Після церемонії, всі пішли вітати молодят, я була найпершою після батьків, та-а-к, для мене це було дуже важливо!  

 — Ну що, мої чудові молодята! Вітаю вас з найкращим і важливим моментом у вашому житті!Бажаю вам завжди знаходити підтримку одне в одному, разом долати всі труднощі та дарувати один одному радість. Нехай ваша любов буде безмежною, а кожен день разом — справжнім святом. Щастя вам, безмежної радості та гармонії! 

Ми з Олею плакали. Я відчувала її щастя, її емоції, її погляди на нього - і я також була щасливою. Її щастя - моє щастя. Ігор обійняв мене, і наостанок я поцілувала Олю у щічку. Далі гості вітали моїх друзів, а я спостерігала за цим. 

Мій телефон раптово задзвонив. Це був Олексій — мій агент. Я вирішила, що треба поговорити, але, як не дивно, відчувала, що ця розмова не принесе нічого хорошого.

— Привіт. Іро, я поговорив з продюсерами. Вибір вони зробили, і, на жаль, не на твою користь. Вони взяли іншу кандидатуру.

— Господи, яка маячня? І це тому, що я не заміжня. — я розлючено дивилася у вікно. — Господи, не можу в це повірити! 

— Для них це було дуже важливо. Я згоден з тобою, що це взагалі рівень абсурду, але у таких людей свої таргани. Думаю, ти це розумієш. 

— Гаразд, я зараз не можу говорити. Пізніше зателефоную. До зустрічі. 

Я закінчую дзвінок. Так, я сильна. Я безліч разів так собі говорила, але і безліч разів розуміла, що це лише мої слова. Не більше. Ця новина добивала мене. Для мене це справді було важливо, адже я мріяла про цю довбану кар'єру! Чому життя таке складне? Чому не можна лише захотіти для того, щоб у тебе все було! 

— Проблеми? — Чую знайомий голос чоловіка, Дмитро... 

— Та ні, все гаразд. — я проводжу руками по - своїй сукні. 

— В цьому світі все залежить не від того, що ти вмієш, а від того, що ти маєш, — його слова звучали як холодний факт, без жодних надій. — твої таланти та зусилля значать мало, якщо ти не вписуєшся в їхні шаблони.

— Цікава філософія, — відповідаю, ледь піднімаючи брову. — Але це не означає, що я з нею згодна.

— Але саме по цій філософії, тебе не взяли у кіно. Чи не так? — Він хитро посміхається, коли розуміє, що приголомшив мене. 

— Підслуховувати чужі розмови — таке собі захоплення, Дмитре.— Холодно кидаю йому, зустрічаючи його погляд.

— Інколи, ця риса мені дуже навіть допомагає. — Він уважно спостерігає за мною. 

Я холодно кидаю йому погляд, стримуючи обурення, що вирує всередині. Слова крутяться на язику, але я їх ковтаю. Без жодного зайвого руху розвертаюсь і йду, залишаючи його стояти там.

— У мене є розмова. — Говорить на завершення чоловік. 

— Нам не має про, що говорити. 

Інша частина свята була не вимушеною, всі танцювали сміялися, веселилися. Інколи були занадто хвилюючі моменти — перший танець, розрізання весільного торта та поцілунки молодят. 

— Ти як? — підходить до мене Оля, яка обіймає мене за плечі.  — Скажи, що сьогодні ідеальний день? 

— Неймовірний. — я посміхаюся. — А знаєш чому він такий? Тому, що він ваш! 

Ми обоє посміхаємося. 

— Я вдячна, що ти є у мене! — Оліна посмішка, напевно, цілий день не сходить з обличчя. — Я скоро буду кидати букет, ходімо! 

— Оля, ні... — забираю свою руку, яку Оля взяла в свою. — Ти ж знаєш, я не хочу. 

— Ну невже ти можеш відмовити мені? В такий то день... — Щенячими оченятами дивиться вона. 

Ведучий оголошує те, що наречена буде кидати букет. «Щасливчик» який його спіймає, наступний вийде заміж.  І так, Оля втягнула мене і сюди. Але як я могла їй відмовити? Не хочу псувати їй настрій своїми принципами. 

— 1...2...3! — кричить голосно тамада¹. — Летить! 

Я стою з букетом в руках, а все навколо здається таким далеким. Квіти в моїх руках виглядають важкими, а серце б’ється швидше, як у якомусь кошмарі. Я не можу зрозуміти, як це сталося. Чому саме я? Чому цей букет опинився в моїх руках? Всі сміються, аплодують, але мені в цей момент все здається таким чужим і нереальним.