Розділ 1

Ірина 

— Але чому такі вимоги? — Обурююся я, та пристально дивлюся на жінку. 

— Ірино, я вам нічим не допоможу. У нас вимога, що жінка має бути заміжня, а саме для цього проекту. — жінка переводить погляд на монітор, всім своїм виглядом показує, що розмову продовжувати бажання не має.  — Можу вам запропонувати.... 

— Ви розумієте, що мені потрібна саме ця роль у кіно,— вже розмовляю на високих тонах. — для мене це великий шанс, щоб мати хорошу кар'єру! 

— Дівчино, ну я вам ясно дала зрозуміти, що у нас такі правила! Від мене тут нічого не залежить. Вийдете заміж, приходьте до нас. 

— Як за такий короткий термін, можна вийти заміж? — Істерично сміюся я. 

— Не знаю, тут вже все у ваших руках. — На останнок говорить жіночка, та продовжує свою документальну роботу. 

Я була занадто обурена, що за дискримінація моїх прав? Чим не заміжні дівчата не відповідальні? Це взагалі абсурд. Кров кипіла, а я була занадто розлючена тим, що відбулося декілька хвилин тому. 

Гуляючи холодними вуличками Києва, я розмірковувала про чергову втрачену можливість.Роль, яка могла б стати проривом у моїй кар’єрі, можуть віддати іншій  — лише тому, що я не заміжня. І знову ця гірка несправедливість: талант і зусилля, здається, важать менше, ніж статус в паспорті.

Я сіла на лавочку, втупившись об землю. Дзвінок, імені на екрані я не побачила — лише знайомий голос Олі, подруги, яка намагається мені додзвонитися ще з самого ранечку. 

— Іро, привіт. Ти чому не відповідаєш на дзвінок? — стурбовано, але з нотками позитиву запитала дівчина. 

Оля завжди була для мене яскравою зіркою, яка немовби світила на тлі всіх інших. Вона була тією, кому все вдавалося без зусиль — і в роботі, і в житті.Її сміх був заразливим, а її настрій ніколи не опускався нижче оптимістичного.

— Та деякі проблеми вирішувала, не бачила, що ти телефонувала. — Я намагалася говорити дуже спокійно, адже знала, що Оля якщо щось запідозрить, буде хвилюватися. 

— Та-а- а - к, я надіюся ти зі своєю роботою не забула, що завтра дуже важливий день. Для мене. — Обережно та застережено запитує Ольга. 

Вона намагається мене підловити, і мені стає від цього смішно. Я сміюся, і відчуваю, що вона зараз теж посміхається. За скільки років нашої дружби, я вдосконало вивчила її, знаю кожну її емоцію та повадки. 

— Та звісно ні, — я посміхаюся. — Весілля, Олю, я пам'ятаю. Для мене цей день теж дуже важливий, повір. 

— Вірю. — каже спокійно подруга, та робить паузу на декілька секунд. — Заїдеш до мене сьогодні? Ігоря не буде, у них сьогодні « bachelor party »¹.

Оля сміється, але чекає моєї відповіді. Ну як я можу їй відмовити? Тим більше завтра у неї важливий день, їй потрібна моя підтримка та присутність. Та й мені не завадить компанія подруги, на сьогоднішній вечір. 

— Яке вино? Біле чи червоне? 

— Іро, давай ти мене запитаєш, щось легше. — Оля замислюється, а потім відповідає.— А бери оба варіанти! 

— І біле, і червоне? — здивовано перепитую я. — Нагадую, що у тебе завтра весілля. 

— Я пам'ятаю. 

На цьому ми закінчуємо нашу розмову. Так хотілося поділитися з Олею своїми проблемами, але навіщо псувати їй настрій перед весіллям. Нехай відпочине, а я разом з нею, не завжди віддаю подругу заміж. 

Через деякий час я була у неї, Оля зустріла мене обіймами та щасливою посмішкою на своєму обличчі. Ми зайшли до просторої кухні, майбутня наречена дістала два келиха, а я зайняла місце за барною стійкою. 

— Що трапилося, розповідай. — Неочікувано для мене питає Ольга.

— Ти про що? — здивовано запитую я, та роблю ковток червоної рідини, яка обпікає мене з середини. 

— Якщо я весь цей час мовчала, це не означає, що я не помітила твій настрій. Я тебе дуже давно знаю, тому розповідай правду. — Серйозно каже Оля, але не поспішає, а дає мені час. 

— Та нічого такого не трапилося, просто не дали роль в проєкті. Дрібниці. 

— Ні, не дрібниці. Якщо тебе це розчаровує, це не можу бути дрібницями. Іро, чому не дали? Ти ж дуже талановита. — співчутливо запитує вона. 

— Тому, що я не заміжня, — тихо кажу я, та переводжу погляд у вікно. — а в них такі умови. 

— Це, що жарт? — вона захлинається вином, та починає кашляти. — Серйозно? Вони втрачають таких талановитих людей, навіть не уявляють! 

Я посміхаюся. Так, навіть не уявляють. Але їм байдуже, адже не візьмуть мене, буде хтось інший. В це кіно хочуть потрапити безліч акторів, і я впевнена, що багато з них, насправді, мають талант. 

— Нічого страшно, ще і на моїй вулиці буде свято. — Я намагаюся посміхатися, але чомусь мою щоку обпікають сльози. 

— Ей, ну ти чого? — Подруга обіймає мене. — Все буде добре, чуєш? Можливо, вони ще передумають. Я просто, не знаю як тобі ще допомогти. 

Сумно каже Оля, та притискає мене до себе, ще більше. Я витираю свої мокрі очі, винурююсь з обіймів дівчини, та роблю ковток вина. 

— Пам'ятаєш, ти обіцяла мені показати свою сукню? — шморгаючи носом говорю я. 

— Пам'ятаю, - сміється Оля. — ходімо. 

Її сукня була неймовірною. Елегантна весільна сукня з білого шовку, з ніжним мереживним корсетом і легким шлейфом.Вишукані деталі на спині та прозорі рукави додають романтичності й грації. Оля в ній виглядала дуже...Красиво, елегантно, немов з обкладинки Голлівудського журналу. 

Ми довгий час сміємося, їмо та п'ємо вино. Пізніше ми почали готуватися до завтрашнього свята. Підготовували косметичку, робили якісь дрібнички, по-типу маленьких букетиків для гостей. Коротко, насолоджувалися часом який проводили разом. 

Оля пішла приймати ванну, а я переодягнулася. Довга футболка до колін, не охайно зроблений хвіст, та теплі носки тому, що підлога у квартирі була холодною.