Пролог

Ірина

Я красуюся біля дзеркала. Моя витончена сукня підкреслює мою фігуру, а мій шлейф стелиться по підлозі, витягуючи за собою тонку білу лінію. Вельон був завдовжки мого тіла, а на голові була неймовірно красива діадема, що засліплювала своєю яскравістю. 

І я мала посміхатися, адже весілля для дівчини - це момент про який вона мріяла з дитинства. Уявляла себе у білій сукні і  мріяла мати "принца", з яким піде під вінець. І так, я теж про це мріяла, адже це найщасливіший день у житті кожного. 

— Ти готова? 

Чую голос Діми, але не по спішаю повертатися обличчям до нього. Чоловік сперся на стіну, а руки завів за спину. 

— Так, але у мене проблема. — тихо зізнаюся я, та спостерігаю за ним у дзеркалі.  — Сукня, не можу її застібнути. 

Діма виглядає через двері, а пізніше зачиняє їх. Він наближається до мене та встає позаду. Його очі розглядають нас у дзеркалі,Господи, чому це виглядає так романтично. 

— Я допоможу? 

Я киваю головою. Його руки тягнуться до блискавки на моїй сукні, він обережно тягне її до верху. Тиша. Він пристально дивиться у дзеркало, а я заплющую очі. 

— Тепер, надіюся, усе? — з нотками холоду запитує Дмитро. — Церемонію без нас не розпочнуть. 

— Так, можемо йти. — Я в останнє дивлюся на себе, та повільно провожу руками по своїй сукні. 

— Іро, далі шляху назад не буде! Нас попереду чекає пів року пекла. — Нагадує мені чоловік. 

— На нас чекають. 

Друзі, це моя перша книга. Максимально хвилюся, але маю надію, що зацікавлю вас своєю творчістю!🥹💋