Вибір, який не можна зробити

Повітря загусло так, що ним стало важко дихати.
Усі звуки — кроки, дихання, навіть шелест одягу — немов поглинула невидима стіна.

Дівчинка стояла на платформі.
Маленька. Тендітна.
Але її очі світилися так, що здавалося — вона бачить їх наскрізь.

— Хто з вас… хоче жити? — повторила вона спокійно.

Аліса відчула, як Маркова рука здригнулася в її долоні.
Лея зробила крок уперед, хоча ноги тремтіли.

47-Б видав зловісний стогін і знову прикрив Алісу собою — його тіло тремтіло від кожної хвилі, що йшла від ядра.

Дитина нахилила голову.

— Не бійтеся.
— Я не ворог.
— Я — те, що колись називали “джерелом”.

Лея видихнула:

— Ти…
— ти перша?
— Та, з якої ми…

Дівчинка кивнула.

— Так.
— Я — Суб’єкт “Нуль”.
— І я тут дуже давно.

Її голос був спокійний, але в ньому відчувалося щось живе… і щось страшенно самотнє.

Вона подивилася на Алісу.

— Ти — найстійкіша з нас.
— Ти не зламалася.
— Ти вижила поза стінами.
— Ти навчилася жити чужим життям… але не втратила себе.

Марко стиснув її руку ще сильніше.

Дівчинка перевела погляд на Лею.

— А ти…
— ти була першою пазлиною.
— Твої емоції дали початок “Тіні”.
— Але саме твоя слабкість змусила створити копію.

Лея опустила погляд.
Її плечі здригнулися.

Аліса торкнулася її руки — м’яко.

— Ти не слабка.
— Ти жива.

Дівчинка хмикнула.

— Життя — це не статистика, Алісо.
— Це вибір.

Вона ступила вниз із платформи.
Її босі ноги не видавали звуку, але з кожним кроком темрява позаду відступала.

— Система хоче, щоб ви об’єдналися. Щоб створити “ідеальну” мене.
— Але я… не хочу повертатися в цей цикл.

Вона зупинилась просто перед Алісою.

— Тому я питаю:
— Хто з вас хоче бути тією, що продовжить мій шлях?

Аліса відчула, як холод пробирає руки.
Серце калатало так, що боліло.

— Я — не ти, — прошепотіла вона.

— Але ти — моя спадкоємиця, — відповіла дівчинка. — Найчистіша копія.

Марко став перед Алісою.

— Вона НЕ копія!
— Вона — людина!
— Вона не стане частиною експерименту!

Дівчинка глянула на нього — довго.
Ніби досліджувала.

— Ти… не належиш до системи.
— Ти — випадковість.
— А випадковості я люблю найбільше.

Марко сполотнів.

Аліса відчула, як 47-Б притягує її ближче, немов він теж боїться цього маленького силуету.

— Ти хочеш… забрати мене? — запитала Аліса.

— Ні, — відповіла дівчинка. — Я хочу, щоб ТИ вирішила.
— Не система.
— Не Лея.
— Не цей хлопець.
— Не навіть цей захисник.

47-Б тихо гаркнув у відповідь, наче ображений.

Дівчинка посміхнулася — ледь.

— Ти маєш вибрати, Алісо.
— Хто буде “тим, хто продовжить моє існування”.
— Через кого “Тінь” піде у світ.
— Хто отримає моє “ядро”.

Аліса відступила.

— Я не хочу твого ядра…
— Я хочу бути собою…

— Тоді скажи “ні”, — тихо відповіла дитина. — Але якщо ти скажеш “ні”… система вибере сама.

Марко напружився.

— І кого вона вибере?!

— Ту, хто слабша, — відповіла дівчинка. — Бо з нею легше працювати.

Лея зблідла.

Аліса різко повернулася до неї.

— НІ!

Дівчинка підняла руку — світло навколо мигнуло.

— Час іде.
— Вибір повинен бути зараз.

Темрява на стінах зашипіла.
Підлога здригнулася.

Інтернат «Горислав» почав закривати виходи один за одним.

47-Б знову став перед Алісою і рикнув — голосно, агресивно, ніби кидаючи виклик самому ядру.

Дитина спокійно сказала:

— Ти можеш вибрати… себе.
— Можеш вибрати… Лею.
— Можеш вибрати… відмову.

— І якщо я відмовлюся?! — крикнула Аліса.

Дівчинка підняла очі.

— Тоді “Тінь” зникне.
— Усі копії.
— Усі сліди.
— Усі проекти.
— Увесь інтернат.

Тиша стала холоднішою за смерть.

Марко прошепотів:

— Вони…
— нас просто вб’ють…

Аліса задихнулася.

— Ти хочеш, щоб я вибрала, хто житиме?
— Я не можу!

Дитина нахилила голову.

— Можеш.
— І мусиш.

А потім вона зробила крок…
торкнулася долонь Аліси…

і промовила:

— Скажи лише одне ім’я.

Темрява навколо них зібралася в одну точку.
Підлога почала тріщати.

Вибір.

Життя.

І хто стане тією, що вийде з інтернату.