9.Шостий поверх

Я заїхав у Lavazza, взяв для Соні полуничне смузі — як вона і казала. Потім поїхав на Шкільну, заїхав у двір, знайшов третій під'їзд, піднявся на шостий поверх і натиснув на дзвоник.Соня відчинила майже одразу. Виглядала так само, як на фото, тільки в іншій футболці.— Проходь, — сказала вона.— Це тобі, — протягнув я смузі.— М-м, мій улюблений смак. Запам'ятав, — вона усміхнулася.Ми пройшли на кухню.— Посидимо, поговоримо чи одразу стрижка? — запитала Соня.— Давай спочатку поговоримо.— Чай чи кава?— Кава.Вона потягнулася за банкою, футболка трохи задралася, і я на секунду завис, потім швидко відвів погляд. Соня спокійно насипала каву, поставила чашку.— Скільки цукру?— Давай я сам.Я розмішував цукор, а вона вставила трубочку в смузі й сіла навпроти.— Ну, яку стрижку хочеш?— Кроп.— Понятно, — кивнула вона.— Як кошеня звати?— Сєрий. В кущах нявкання. Підійшла — а там він... ну і забрала.— Ти добра, Сонь. Молодець, що не кинула його.— Да просто не змогла пройти повз, — спокійно відповіла вона.— Допивай, — сказала Соня, встаючи. — Підемо стригти.В кімнаті вона одягла комірець, закріпила пеньюар. Коли її пальці торкнулися моєї шиї, мене ніби струмом ударило.— Що сталося? Руки холодні? — запитала вона.— Да, напевно...— Буває, — відповіла Соня і ввімкнула машинку.Вона працювала впевнено: поправляла волосся, нахиляла мою голову, іноді торкалася руками. Я просто сидів і дивився на неї.Через деякий час вона закінчила і відійшла:— Ну як?Я подивився в дзеркало:— Сонь, мені подобається.— Отлично.— Я винен щось?— Нет.— Спасибо велике за стрижку.— Пожалуйста.В цей момент подзвонили пацани — ми збиралися ввечері в бар.— Ладно, я піду. Спасибо ще раз.Я вийшов в коридор, Соня провела мене до дверей.— Пока.— Пока.Я спустився вниз і вийшов з під'їзду, все ще прокручуючи зустріч у голові.