8.Друга спроба

Я був на роботі, коли мені скинули фотографію. Ніка... і якийсь хлопець поруч із нею на тлі ТЦ «Україна». Ці яскраві вогні торгового центру на задньому плані тепер здавалися мені декораціями до якогось поганого фільму. Всередині все різко стиснулося. Я не став розбиратися по телефону — просто відпросився і поїхав додому.

Відкрив двері. У передпокої — чужі кросівки. Ті самі, які, напевно, щойно топтали асфальт біля «України».

Я мовчки пройшов у кімнату і застав Ніку в ліжку з іншим.

Пауза. Важка.

— Збирай свої речі. Ми розходимося.

Ніка спочатку завмерла, потім різко встала, почала кидати речі в сумку.

— От і добре, — кинула вона. — Ти постійно на роботі, часу в тебе немає. Зате в Інстаграмі історії викладаєш.

Я усміхнувся, але без тепла:

— Історії можна закрити через 24 години. А ось це... — я обвів поглядом кімнату, — уже не видалиться.

Вона пирхнула:

— Та кому потрібно це «для нас», якщо тебе поруч немає?

Я підійшов ближче, взяв її сумку і поставив біля дверей.

— Якщо тобі не вистачало уваги — можна було сказати. А не робити ось так. Я працював для нас. А ти вирішила все зламати.

Вона пройшла повз мене:

— Ти сам до цього призвів.

Я зупинився в дверях:

— Ні, Ніко. Я міг бути зайнятим, утомленим... але я не зраджував.

— Все одно я тут більше не залишуся.

— От і правильно, — спокійно відповів я.

Двері зачинилися. Тиша. Я постояв кілька секунд, стискаючи ключі, потім пройшов у кімнату, відчинив вікно.

— Ну і все... — тихо сказав я.

Я взяв телефон, зайшов в Інстаграм, відкрив її профіль... і просто натиснув «відписатися».

Трохи пізніше я написав друзям:

— Ви де? Мені треба виїхати.

Через годину я вже був з ними. Спочатку все здавалося порожнім, але поступово стало легшати. Сміх, розмови, музика. Хтось запропонував зробити фото. Я встав поруч із друзями, моя близька подруга тихо притиснулася до мого плеча. Я обійняв її — спокійно, без зайвого.

Щовк.

Я подивився на знімок і виклав його в Інстаграм. «Далі — більше».

Ніка побачила це майже одразу... і, нічого не написавши, просто заблокувала мене. Я про це навіть не знав. Я сидів із друзями, гортав стрічку — і раптом сповіщення: Соня лайкнула фото.

Я затримався, відкрив список лайків. Так, Соня. Тка сама, яка завжди трималася трохи осторонь.

— Що там? — запитала подруга поруч.
— Та так... несподівано, — відповів я.

Я зайшов до Соні на профіль, пролистав пару фото... і поставив лайк у відповідь.

Хтось із друзів усміхнувся:
— О, двіж почався?

Я тільки хмикнув:
— Не починай.

Але телефон я вже не ховав. Через пару хвилин екран знову загорівся. Соня виклала сторіс.

Я подивився на сповіщення... і на секунду завис.