3.Минуло п'ять місяців

Минуло п'ять місяців.П'ять місяців, за які вона навчилася не перевіряти його сторінку.Не чекати повідомлень.Не вигадувати в голові діалоги, яких ніколи не було.Життя наче стало тихішим... але спокійнішим.— Ти взагалі іншою стала, — сказала Оля, коли вони йшли вулицею.Соня лише усміхнулася, поправляючи волосся.— В якому сенсі?— Ну... раніше ти постійно була десь не тут. А зараз... ти наче живеш.Вона нічого не відповіла.Просто подивилася вперед.Напевно, так і було.Усе почалося в грудні.Вона тоді просто гортала стрічку, ні про що не думаючи.Поки не зупинилася на одному відео.Дівчина танцювала.Різко. Впевнено. Красиво.У кожному русі була якась свобода, якої Соні так не вистачало.Вона переглянула відео ще раз.— Вау... — тихо сказала вона.Джаз-фанк.Щось усередині клацнуло.Спочатку це було просто «спробувати».Потім — ще раз.І ще.Вона вчила рухи по відео, плуталася, сміялася з себе, злилася, коли не виходило.Але щоразу поверталася.Тому що в ці моменти вона не думала ні про кого.Ні про Сашу.Ні про минуле.Тільки музика і вона.— До речі, як танці? — запитала Оля.Соня усміхнулася.— Це найкраще, що зі мною сталося за останній час.І це була правда.Телефон у кишені завібрував.Вона спочатку навіть не хотіла дивитися.Але чомусь все одно дістала його.Повідомлення.Вона відкрила... і завмерла.Ім'я, якого вона не бачила вже п'ять місяців.Саша.Серце наче на секунду зупинилося.— Ти чого? — запитала Оля, помітивши, як вона різко зупинилася.Соня не одразу відповіла.Вона просто дивилася в екран.І всередині знову щось здригнулося.Але я його заблокувала.