Команда Максима стояла за ним, готуючись увійти в темне підземелля.
Діана, тримайся ближче, промовив Ігор, намагаючись виглядати впевненим.Діана лише кивнула, очі її блищали холодним розумінням.
Руслан жартував:
Ха, Громов, не загубися цього разу!
Максим лише стиснув кулаки.Він звик до таких слів.Він знав, що для більшості команди він не більше, ніж тягар.
Наталя, як завжди, мовчала.Її погляд був холодний, як лід, і Максим відчував, що вона завжди оцінює його кроки.
Вхід закривається, попередив Руслан.
Час діяти.
Серце Максима билося швидше, але він крокував уперед.Щось підказувало йому:
Сьогодні його слабкість не врятує.
Сторінка-2
Відредаговано: 07.03.2026