14 глава. Повернення у шкільну реальність

В школі я, першим ділом, поговорила з Яриною. Вона була дуже сердитою за те, що я їй нічого не сказала, ображеною, що довго не відповідала на її повідомлення і злою, бо була змушена просидіти самою всі 7 уроків. Я вибачилась. Свою відсутність пояснила раптовим болем в животі.

"Здається, вона повірила".

Ярина почала розповідати про все, що було вчора на уроках. До класу ввійшла заклопотана Олена Василівна:

- Діти, сійте всі до купи. Зараз прийде 11-Б.

Клас зрадів цій новині. Пронеслись захопливі вигуки. Вже за хвилину до нас прийшли наші друзі.

- Привітулі, - Данило підсів до нас з Яриною. Я усміхнулась його появі, але й водночас напряглась. Даня міг швидко зрозуміти, де я кажу правду, а де лукав'ю. Історія про біль у животі не пройшла б.

- Ти не знаєш, чого 2 класи зібрали? - запитала у хлопця я. Той кивнув.

- Приїхав якийсь психолог. Дасть нам тести про профорієнтацію.

Я скривилась.

- Все ж краще, ніж сидіти на нудному уроці.

Ярина погодилась. За хвилину, разом з нашими керівниками, до класу зайшов вусатий чоловік, вдягнений у строгий костюм з краваткою. У руках тримав чемодан.

Скоропадський хихикнув. Я легенько вдарила його.

- Що тут смішного?

Але той нічого не відповів. Заговорив чоловік з придуркуватими вусами.

- Добрий день, шановні 11-класники. Прошу називати мене Іван Ярославович. Це останній ваш рік перебування в школі, - класом покотились сумні зітхання. Мені ж було начхати на закінчення. - А далі - ваша дорога у майбутнє, сповнене пригод, з падіннями і підйомами. Але перед цим у вас буде вступ до вишів. Декому до училищ, немає значення.

- Він так довго лиє воду, що я вже хочу пити, - прошепотіла я Ярині і Дані, ті погодились.

- Я пропоную вам пройти декілька цікавих тестів, які допоможуть вирішити проблему "ким я хочу стати в майбутньому". Але перед ними кожен заповнить анкету.

Він почав роздавати нам листки, на яких були нескладні запитання.

- А результати тестів потім будуть? - запитала Уляна Михайлюк.

Іван Ярославович, якого Данило прозвав Професором, кивнув головою.

- Будуть через декілька днів. Ваші класні керівники повернуть їх вам.

Я глянула на анкету:

1) Ваше ПІБ

"Завгородня Аліна Миколаївна"

2) Дата народження

"25 серпня 2000 року"

Запитання були примітивними. Я відповідала на них мовчки, зате Данило коментував кожну свою дію, чим дуже веселив Ярину.

- Хм, сьоме запитання. "Особливі навички". Як гадаєте, особливість спати за будь-яких умов можна вважати "особливою навичкою", - серйозно запитав у нас Даня.

- Звичайно, обов'язково вкажи це, - відповіла Ярина. - Не забуть ще написати, що ти в змозі покінчити з будь-якою стравою за 5 хвилин.

Данило розсміявся. Це правда. Він дуже любив поїсти.

- А як вам 8? «До яких предметів ви тягнетесь в школі»? Я напишу, що тягнусь до історії, географії і суїциду.

Мої друзі знов розреготались.

- Ви нестерпні! Чому б тобі не написати, що ти справжній дикун? - озвалась я.

Мої друзі реготали, і нам зробили зауваження.

- Я єдина з вас сприймаю ці тести всерйоз? - поцікавилась я.

Ярина кивнула. Я тяжко видихнула. Мене справді зацікавив цей тест, бо я зовсім не знала, чим би я хотіла займатись. Була впевненою, що цей тест привідкриє мені завісу неопізнаності.

Після невеликої анкети, Професор розпочав тестування.

- Зараз вам прийдеться вибирати між двома професіями. Ви на листку записуєте ту, яка вам більше до вподоби. Нічого складного.

Іван Ярославович розгорнув свій зошит, щось довго у ньому шукав. А далі розпочалось: машиніст чи інженер; вчитель чи пекар; медсестра чи головний лікар.

- Звичайно, що я виберу медсестру, - сказав Данило.

Я запитально на нього глянула. Думаю, всі в класі вибрали головного лікаря.

- А що? А чому ні? Я хочу бути тою самою поганою медсестричкою, - грайливо відповів мій найкращий друг. Його слова почув увесь клас, і навіть вчителі. Всі розреготались.

- Данило, за що тільки я тебе так люблю? - запитала я, не стримуючи сміху. Хлопець зашарівся від того, що його всі почули.

Коли закінчився урок, Професор чемно позбирав усі листки і покинув нас, бажаючи гарного майбутнього. Я вже була в очікуванні результатів.

- Стійте, ніхто нікуди не йде, - почала Мар'яна, учениця паралельного класу.

- А якщо мені дуже потрібно пі-пі? - відповів мій однокласник Михайло.

- Під себе. Ніхто не виходить, - втрутилась Уляна.

Дехто все одно не послухав, але більшість залишилась. Стало утворюватись коло з учнів. Я продовжувала сидіти за своєю партою, обернувшись до знайомих. Данило встав, але залишався біля мене.

- Ви знаєте, що наступної п'ятниці школа святкує День вчителя, - почала Уляна. Вона була з тих учнів, що мали організаторські здібності і дуже любили командувати. - Нам потрібно придумати, що ми підготуємо для наших вчителів.

День вчителя - це важливий день для кожного випускника школи. Кожного року 11-класи готують для викладачів концерти, подарунки, день релаксу. Наша школа не святкує його звично. 11 класи по-різному бачать сценарії цього свята. До прикладу, минулорічні випускники зробили для вчителів квест-гру, поділивши їх на 2 команди. У 2009 учні просто організували концерт і заміняли вчителів на уроках, а в 2008 - дискотеку 40+. Тепер наша черга дивувати.

- Давайте просто підготуємо для них 100 грам, - озвався Андрій, мій однокласник. Дехто його підтримав, всі інші закотили очі.

- Солодкий стіл організовують наші батьки, - відповіла Мар'яна. - З нас розважальна програма.

- Може цього року буде день навпаки? Ми замінимо їх на уроках, - запропонував Данило.

- Нас забагато, - сказала Уляна. - Навіть якщо брати по 2 учні на 1 вчителя, все одно залишаються. Цей варіант відпадає.

- А чому ні? - я встала на захист свого друга. - Ті, хто не хочуть брати участь в концерті, чи іншій дурні, яку ви придумаєте, можуть заміняти вчителів. Це непогана ідея. Тим більше, якщо буде солодкий стіл, не думаю, чи хтось з викладачів захоче сидіти з дітьми.