Я саме допивала чай на кухні Меланки, а та закінчувала співати свою улюблену народну пісню.
— У вас гарно виходить, — похвалила бабусю я, від чого вона зашарілась. — Ви, мабуть, в дитинстві хотіли стати співачкою.
— Ех, можливо й хотіла, -—зітхнула усміхнена Меланія, — але в ті тяжкі часи не було вигідно займатись творчими професіями. Для таких, як ми, переважно був лише колгосп.
Я засумувала. В бабусі є талант до співу. Вона могла б стати чудовою артисткою.
— Жаль, що так сталось, — я роздивлялась залишки трав на дні своєї кружки.
— Я хотіла бути оперною співачкою, - від здивування я підняла брову. Бабуся дивилась у люстерко, яке раптово опинилось в її руках.
— Якщо хочеш, я можу продемонструвати свій талант.
Не встигла я щось сказати, як стара Меланія почала брати високі ноти. Її голос то піднімався вгору, то різко опускався. Вона співала і дивилась в дзеркало. Вмить затихла. Знову взяла високі ноти. Сервізи у серванті почали трястись. Кухнею пройшовся холодний вітер.
Все було так спонтанно, що я не могла оговтатись і зрозуміти, що відбувається. Визирнула у вікно. На подвір’ї було багато тіней.
— Бабусю! — моє серце калатало, немов скажене. — Бабусю, там хтось за вікном!
Але вона не слухала мене. Була зайнятою своїми нотами. Я підійшла до неї і глянула їй в очі. Вони були затуманеними. Голубизна була порожньою.
— Бабусю, перестаньте! — кричала я. Від стресу у мене покотилась сльоза. — Досить вже співати!
Раптово вона замовкла. Все затихло. Сервізи перестали трястись. Минув вітер.
— Тіні! — грубим, майже чоловічим голосом сказала Меланія. Її очі закотились. Тепер замість них були білі смужки. Все знову тряслось, але тепер вже з подвійною силою.
Баба Меланка міцно взяла мене за плечі. Я намагалась вирватись, але не могла. Стояла, ніби мої ноги були прибитими цвяхами до підлоги.
— Тіні! — повторила старенька. — Тіні наших предків! Вже зовсім скоро вони повернуться!
Вона глянула у вікно, а я повторила за нею.
— ААА! — вирвалось в мене. Тисячі тіней продирались до кімнати з двору…
Я проснулась в холодному поті. Присіла на ліжко, намагаючись віддихатись.
«Що це було?» — висіло в моїй голові.
Я тремтячими руками взяла до рук склянку з водою. Зробила декілька ковтків. Подивилась на годину. Була всього лиш перша ночі.
Оговтавшись, я почала збирати усі думки до купи:
«Це був лише страшний сон. Нічого більше, нічого менше. До того ж, баба Меланка не вміє і не любить співати. Це факт. Вона завжди нам про це нагадує»
Я потерла очі:
«Але чому все було настільки реалістичним?»
Декілька секунд дивилась у стелю, а потім перевела погляд на ляльку мотанку, що стояла в мене столі.
«Сподіваюсь, ти мене охороняєш».
Не встигла я й забути про сон, як почула якийсь шум знадвору. Хтось вміло ліз до мого вікна по трубі, і я навіть здогадувалася, хто.
Я підійшла до вікна і відсунула штори з фіранкою. Відчинила вікно, в якому вже виднілась голова Дані:
— П-и-іт, — Скоропадський тримався руками за підвіконник. В зубах він тримав маленьку троянду. Попри темряву, я могла роздивитись його задоволене лице.
— Залізай швидше, — я не розділяла ентузіазму Данила.
Хлопець прудко переліз з підвіконня на стіл, а потім встав навпроти мене.
— Це тобі, — він протягнув мені квітку, яка вже була пошкодженою через його зуби. Я поставила її на стіл і зачинила вікно.
— Ось так просто ти знехтувала моїм подарунком? — на обличчі мого друга було розчарування.
— Тим, якого ти вкрав з маминої грядки і забруднив слюною?
Даня усміхнувся. Пройшовся моєю кімнатою, ніби він тут хазяїн.
"Добре, що я закрила картину рушником і сховала її за шафу"
Я присіла на ліжко. В кімнаті було темно, і лише світло від місяця давало нам змогу бачити одне одного.
Хлопець стрибнув на ліжко, від чого я вжахнулась.
-— Даня, тихіше! Мама і Микита сплять!
Друг нічого не відповів. Лише підклав мою подушку собі під голову і зручніше вмостився.
— Чого ти прийшов? — запитала я.
— Мені просто стало нудно, і я вирішив провідати тебе, — сказав хлопець. — Не можу заснути.
Я жестом руки показала, щоб він посунувся. Лягла біля нього. В дитинстві ми часто ось так проводили час. І зараз, вже будучи випускниками школи, сформованими особистостями, ми й далі лежимо одне біля одного. В такі моменти я найсильніше ціную дружбу з Данилом.
-— Я хіба клоун, аби розважати тебе перед сном? — риторично запитала я. — Як твої успіхи в навчанні?
— Нормально, — відповів Даня. — Українська та історія легко. З математикою проблеми. Вже пожалів, що вибрав її, а не англійську.
— Що саме ти не розумієш?
— Та майже все, — відповів Скоропадський, від чого ми обоє засміялись. — Найгірше функції.
Я піднялась і підійшла до столу, де лежали аркуші паперу й ручка. Взяла їх.
— Дивись уважно, — сказала я своєму другові, одночасно забираючи неслухняне волосся за вухо. Математика мені давалась дуже легко. Я пам'ятала усі теми і не розуміла, як її можна не любити.
Старалась чітко і просто пояснити Даневі тему функцій. Я захопилась й не помітила, що Даня не слухає, а дивиться на мене.
— Ти математичний геній, ти це знаєш? — мовив мій друг. В його погляді виднілась гордість.
— Не перебільшуй. Просто я знаю її краще за тебе.
— Ну тоді ти скромний математичний геній, — наполягав на своєму Скоропадський. — Не здивуюсь, якщо ти отримаєш 200 балів зі ЗНО.
— 200 балів з математики і по 100 з мови та географії, — іронічно сказала я.
— Ну ти ж казала, що готуєшся. Може не 100, а 110?
Хлопець посміявся з власного ж жарту, а я вдарила його ліктем по животі. Ми лежали поруч, дивлячись у стелю.
— Як успіхи Інни в історії? — запитала я. Це була спонтанна думка. Чогось мені захотілось її згадати.
#1403 в Містика/Жахи
#1912 в Молодіжна проза
міфи та містика, карпатські містичні створіння, кохання дружба і багато чого іншого
Відредаговано: 07.08.2022