Тіні незабутих...
***
Моя ти мила чарівниця!
Хіба не знаєш? Голос ночі
Мене сп'янив до болю вчора,
А Бог похмілля не прощає...
І падав я в безмежний спокій
Коли стояла смерть десь поруч...
Мені здавалось твої очі
Все ж захистять... вирок суворий
Ранкове світло - не святкове...
Сьогодні, як і вчора
Тягнуться сірі хмурі будні
Помножені на горе
Ми ж починаем новий лік
Землі своєї смутами
Заклепані, засмучені
Сльозамі, ще і кров'ю
богатими... та не забутими
А скоро буде тонкий лід,
Який не витримає всіх - тане
І хтось умре... і білий сніг
Геть не покриє наші рани
І знову сумно вітер взвиє
У небі та й над морем
Здіймє угору біли кучери
Та обтине ті скелі воєм...
По замерзаючій землі
У марних мріях в кращу долю
Цілуєм шерхлі камені
Невідчувая ваги болю...
В хитанках темної пори
Гірка вага стає ще важче
Тривожних звуків тих гори
Небач, нечуй... так буде краще
Лиш море вспівує своє
Таке просте, таке довічне
Жадає знову вітер, дме
Бо простір неба - фантастичний...
Мій голос, схвильований знову
Тревогами дня і майбутнім
Хоче прорватись на волю
Хоче для всіх стати чутним...
Хмурі дощі наших ночей
Пройдуть похмурого ранку
Невідворотним, могутнім!
Знай, мила, все буде в порядку!
Відредаговано: 06.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
