Стефан

Я прокинувся від того, що сонце світило мені в очі. Я був злим, бо цілу ніч думав про неї. Я намагався не згадувати, але її образ спливав у свідомості, щойно я заплющував очі. Я згадував наші моменти. Ті, коли вона розповідала про зорі та ніч. Вона обожнювала говорити про них. Вона вважала, що саме ніч знає всі таємниці, а зорі — це ті самі таємниці. Якби в неї був вибір, яким природним явищем стати, вона стала б ніччю. Одночасно прекрасною і небезпечною, відомою і водночас загадковою, світлою та темною. Для мене вона вже була ніччю. Я завжди думав, що знаю її, але кожного дня вона дивувала мене ще більше. Вона вже була для мене місяцем, бо освітлювала моє життя. Вона була ніччю, бо знала всі мої секрети. Ось чому я не виспався. Вона не дала мені спати.

Я мусив встати з ліжка, бо роботу замість мене ніхто не зробить. Одягнувшись у спортивний одяг, я вибіг на ранкову пробіжку. Сонце ще не гріло, але холодно не було. Я наче не біг, а тікав від чогось — і не міг зупинитися. Нарешті мій ранковий марафон закінчився.

Залізти під холодний душ було прекрасною ідеєю. Вода лилася, змиваючи з мене піт… і мої думки. Я сподівався, що після такого бігу думки про неї зникнуть. Але ні. Вона — як відьма, яка зробила приворот.

Сьогодні в мене побачення з дівчиною, яка сама підійшла познайомитись. Я розумію, що краще відмовити, бо всі мої думки зайняті нею. Але, можливо, ця смілива дівчина змінить мій настрій, і ми зустрінемось ще раз? Її звати Аніта. Вона — гарна блондинка з очима, як небо. Висока, з фігурою, як у моделі: довгі ноги, приваблива… Ну, всі чоловіки таких шукають. А тут — вона сама підійшла. Хіба це не дивно? Хоча й я на вроду вдався… не буду брехати.

На роботу я прийшов після дванадцятої. Знову перевіряв рахунки, заяви, підбирав кандидатів на посади SMM-спеціаліста та офіціантів. Співбесіди пройшли добре. Знайшов двох стажерів-офіціантів, але зі SMM буде складніше. Ресторан людям подобається, але це потрібно постійно підтримувати: знімати контент, запрошувати гостей, монтувати відео. Це — не моя робота. А змушувати персонал — не хочу. У них і так багато обов’язків.

Вийшовши з кабінету, я помітив, що людей у залі небагато. Хтось працював, хтось просто обідав. Я сів за столик — і тут задзвонив телефон. Невідомий номер.

Я підняв слухавку — почув ніжний жіночий голос.

— Привіт, це Аніта, — мовила вона. — Твій номер було важко знайти, але в мене вийшло.

Як вона знайшла мій номер? Ми ж просто обмінялися Instagramom

Я його майже не веду, і там точно немає мого номера.ґДівчата — як детективи. Коли їм щось потрібно — знайдуть усе.

— Привіт. Радий тебе чути, — сказав я.

— Хотіла запитати, чи все в силі?

Я вже хотів сказати: “давай перенесемо”, але ця дівчина знайшла мій номер і подзвонила. Чесно скажу — сміливістю вона нагадує її.

— Так. Як і домовлялися — о 18:00 біля ресторану.

— До зустрічі, — прошепотіла вона.

— До зустрічі.

Я прийшов за п’ять хвилин до шостої. Не хотів змушувати чекати на першому побаченні — це не по-джентльменськи.

Аніта прийшла рівно о шостій.Вона була чарівна.

Її постава — ідеальна. Високий хвіст, чорне пальто та сукня, яка ідеально сідала по фігурі. Її губи, нафарбовані червоною помадою, контрастували з синіми очима та білявим волоссям.

Вона була повною протилежністю Емілії. Але ті червоні губи… і деякі рухи так нагадували її. Емілія любила фарбувати губи в червоне — тоді вона відчувала себе недосяжною.

— Привіт! Ти чудово виглядаєш. А який вигляд маю я? — мовила Аніта з широкою усмішкою.

— Ти маєш чудовий вигляд, — сказав я. І це була правда.

Вона справді була вродливою. Її голубі очі наче заворожували — в них хотілося дивитися і не відводити погляду.Її енергія заповнила увесь заклад. Кожен третій чоловік звертав на неї увагу. Напевно, вона звикла до цього. Вона була наче привид — той, що пригортає до себе. Але вона не могла дістатись глибше.

Де була вона. Привид минулого. Привид Емілії, який навіть тут визирає.

Аніта щось розповідає про своє життя.Чесно, я намагаюся слухати. Але в голові… я порівнюю двох жінок, які навіть між собою не знайомі.