Розділ VI- Місто

Прокинувшись під м'яким світлом кристала, Куроно зібрав табір і попрямував до

міста — Луміскар.

Дорога вела через густий ліс, де пахло хвоєю і вологою землею.

Біля воріт міста його зустріли вартові, які не хотіли пускати бідняка.

Куроно з легкою іронією пожартував:

— О, я тут просто проходжу, не шукаю пригод. Хоча, якщо хочете, можу розвеселити

вас парою історій з мого темного шляху.

Він витончено підкинув кілька золотих монет.

— Ось — для тих, хто вирішує, хто гідний пройти. Посміхніться, життя таке коротке, а

веселощі — розкіш, чи не так?

Стражники посміялися і впустили його.

У Луміскарі Куроно побачив галасливі ринки, торговців, робочі майстерні, вуличних

музикантів, відкриті таверни і бари — живе і пульсуюче місто.

Він зітхнув і сказав:

— Боже... не можна навіть спокійно вийти з замку, купити пару дрібничок, як ніби

весь світ чекає на мене.

Він зупинився біля вітрини торгової лавки, де мерехтів світловий кристал у вигляді

кулона — холодний, але привабливий, немов маленьке сонце, укладене в

прозорій оболонці.

«Нарешті…» — подумав Куроно з легкою дитячою радістю. — «Після всього цього…

хоча б щось красиве і справжнє».

Він доторкнувся до скла, намагаючись зрозуміти, яка сила ховається всередині.

— Яка сила у цього кристала? — запитав він продавця, уважно дивлячись в очі.

Продавець, посміхнувшись, розповів про рідкісний магічний артефакт, здатний

вловлювати і акумулювати енергію світла, даруючи своєму власникові спокій і сили.

Куроно кивнув, не вірячи жодному слову, але придбав кристал — просто тому, що

його світло було хорошим нагадуванням про те, що світло все ще існує, навіть якщо він

сам — темрява.

Він акуратно поклав кристал у кишеню, потім кинув продавцеві пару монет, вправно

кинувши їх у повітря і зловивши назад.

— Дякую за світло, — посміхнувся він з іронією, виходячи з крамниці.

Куроно крокував, занурений у думки, дозволяючи собі на мить відчути себе

звичайною людиною, хоча і знав — це всього лише маска.

На центральній вулиці міста гралися діти, торговці викрикували свої ціни, а повітря було

наповнене запахом прянощів і свіжого хліба.

Куроно, одягнений у поношений, ледь зшитий одяг, йшов головною вулицею міста. У

кишені у нього тихо мерехтів світловий кристал — маленьке сонце у світі темряви.

Незважаючи на свій бідний вигляд, він впевнено тримався і прямував до найдорожчої

зброярні міста — місця, де зазвичай бували тільки багатії та військові.

Перехожі переглядалися і шепотілися: як цей жебрак у лахмітті сміє переступати

поріг такого закладу? Торговці зупинялися, уважно стежили за кожним

його кроком — ніхто не очікував побачити тут такого дивного клієнта.

У тіні вузького провулка два асасини з цікавістю спостерігали за Куроно.

— Бачив, як він сховав кристал? — прошепотів перший, примруживши очі. — У

кишені, ніби нічого не помітно.

— Йде в зброярню для багатих, — відповів другий. — Це підозріло. Стежимо.

Асасини почали тихо пробиратися за Куроно, сподіваючись вичекати момент і пограбувати

або вбити його.

Тим часом Куроно, спокійно увійшовши до крамниці, привернув усі погляди — бідняк

серед золота і лиску.

Літній торговець, помітивши дивного відвідувача, скривився.

— Не думаю, що ви звідси, — сказав він холодно. — У нас тут тільки для

заможних клієнтів.

Куроно, не змінюючи виразу обличчя, посміхнувся.

— Зовнішність оманлива, — спокійно сказав він. — Може, я бідняк сьогодні, але мої

гроші говорять інакше.

Він витончено дістав з кишені кілька золотих монет і вправно підкинув їх у повітря,

ніби граючись з ними, як фокусник.

— Дозвольте вважати, що я клієнт, — додав він з легкою іронією.

Торговець, не наважившись сперечатися, кивнув і запросив Куроно вибрати зброю.

Куроно неспішно обійшов крамницю, оглядаючи вітрини, де виблискували мечі, кинджали і

загадкові механізми. Його погляд зупинився на витонченому пристрої — невеликій

металевій кулі з тонкими крилами, що виблискували у світлі ламп.

— Що це? — запитав він торговця.

— Птах-розвідник, — відповів той з гордістю. — Запускаєш, і вона летить, збирає

інформацію, повертається назад. Дуже зручна річ для тих, хто любить бути на

крок попереду.

Куроно посміхнувся і, ніби граючись, сказав:

— Хоча я бачу все сам, іноді приємно спостерігати світ очима птаха.

Він купив пристрій, вправно підкинув пару золотих монет і попрямував до темного

провулку — місця, де вже чекали асасини.

Крокуючи в тіні, Куроно злегка активував пристрій — куля повільно розправила

крила і злетіла в повітря.

Асасини виринули з темряви, готові до сутички.

— Ось і наш гість, — вимовив один з них, стискаючи кинджал.

У цей момент Куроно з посмішкою зняв каптур — його обличчя заграло холодним світлом

і темрявою одночасно, очі спалахнули зірками, а плащ заворушився, немов

живий.

— Ви серйозно думаєте, що впораєтеся зі мною? — посміхнувся він, іронічно

крутнувши рукою.

Темрява навколо нього зітхнула і здійнялася, охоплюючи простір.

Бій розгорівся стрімко — асасини атакували, намагаючись завдати удару, але

кожен їхній випад розсіювався, як туман під сонцем.

Куроно крокував серед них, його тінь згиналася, поглинаючи їхні атаки, перетворюючи їх
руху у фарс.
Птах-розвідник літав над головою, видаючи тихе дзижчання.
У кульмінації він дозволив собі глузливо прокричати:
— Ось вам і тіньові ножі! Ви виглядаєте шкода, як щури під світлом ліхтаря.
Немов порив вітру, темрява раптово обрушилася на ассасинів — і наступної
секунду від них не залишилося й сліду. Тільки ледве помітний запах горілого і тихий дзвін
розбитого скла.
Темрява розвіялася, і Куроно знову став бідняком — скромний одяг, простий плащ,
ніщо не видавало його справжньої сили. Він зробив глибокий вдих, наче знімаючи з себе
тяжкість битви.
Озираючись на всі боки, він помітив, що місто навколо не змінилося — люди
поспішали у своїх справах, ринки шуміли, барабанив голос торговців та сміх
відвідувачів таверн. Вдалині над дахами сонце повільно опускалося, заливаючи
вулиці з золотим світлом.
Міські вулиці дихали життям, але незабаром сюди прийде буря. Куроно усвідомлював: це
тільки початок довгої гри, де на кону стоять долі багатьох