Покинутий наречений

 Сіріл стояв на балконі своєї кімнати, вдивляючись у морок. Вітер приносив запах дощу, і він відчував, як тривога зростає всередині нього. Ліліт моментами приходила до тями, але була ще слабка. Її погляд, коли вона відкривала очі, змушував його серце завмерти. Вона не боялася, не була здивована – лише мовчки вдивлялася в нього, ніби намагаючись прочитати його думки.
У один із таких моментів двері різко відчинилися, і в кімнату увійшов Кайл. Його обличчя було напружене, а голос сповнений тривоги.
— Лорд Деверо… У місті ходять чутки. Ваше ім’я все частіше згадується у верхах. Вони кажуть, що ви утримуєте молоду леді проти її волі.
Сіріл повільно розвернувся, його очі звузилися.
— Чутки? — його голос був спокійним, але в ньому відчувалася загроза. — І хто їх поширює?
— Ймовірно, люди графа Рональда. Він гнівний, його гордість принижена. Каже, що Ліліт зникла і не повернулася, а її родина не має відповіді, де вона. Він погрожує скасувати заручини, адже дізнався і те де знаходиться леді, хоча так чомусь і не розповів про це її батькам.
Сіріл на мить замовк, опускаючи погляд на темні вулиці міста. Він передбачав це, але зараз це було надто скоро. Часу було мало, а ситуація загострювалася.
— Якщо він хоче битви, він її отримає, — тихо сказав Сіріл. — Але не зараз. Ми поки що не готові.
Кайл кивнув, чекаючи подальших наказів.
— Розішли людей. Дізнайся, хто ще стоїть за цими чутками. Ведіть розмови, переконайте місцевих купців та дрібних аристократів, що я не ворог, а їхній захист. Якщо хтось почне надто голосно кричати — зробіть так, щоб його голос більше не було чути.
— Так, мілорде.
Кайл швидко пішов, а Сіріл повернувся до кімнати, де лежала Ліліт. Вона дивилася на нього, її обличчя було блідим, але очі блищали розумінням.
— Я чула, — тихо сказала вона. — Що ти збираєшся робити?
— Захищати тебе, — відповів він без жодних коливань.
— Але… це може коштувати тобі всього, — прошепотіла вона. — Чому?
Сіріл нахилився ближче, його голос був майже лагідним, але в ньому чулася залізна рішучість.
— Бо ти тепер частина моєї історії. І я не дозволю нікому вирвати тебе з неї.
Піля цих слів дівчина заплющила очі та знову заснула. Вона вже декілька разів так приходила до тями на короткий час, але потім нічого не могла згадати. Лікарі запевняли чоловіка що з нею усе гаразд, і навіть вони не розуміли причини такої поведінки.

Того ж часу десь у місті змовники плели свої інтриги, але темний лицар був готовий. Він завжди був готовий.
Ніч стискала місто в своїх холодних обіймах, а у великій залі маєтку Деверо панувала важка тиша. Лише потріскування вогню в каміні порушувало її, кидаючи примарні тіні на стіни. Сіріл сидів у кріслі, відкинувшись назад, і обдумував подальші кроки. Його пальці несвідомо стискали келих із вином, але він навіть не пригубив його.
Раптом двері відчинилися, і в кімнату увійшов Кайл, його обличчя було напружене.
— Новини, мілорде, — коротко кинув він.
Сіріл підняв погляд, в якому не було ні здивування, ні поспіху.
— Кажи.
— Ваш брат отримав звістку про ваше повернення в місто. Він відрядив людей розвідати ситуацію, — Кайл зупинився на мить, ніби зважуючи слова. — І це ще не все. Граф Рональд зібрав раду й вимагає пояснень. Він не тільки хоче повернути свою наречену, але й погрожує підняти справу на рівень королівського двору. Вважає, що ваше втручання у її життя — виклик усім аристократичним звичаям.
Сіріл не зрушив із місця, лише легка тінь саркастичної усмішки промайнула на його вустах.
— Виклик звичаям? Хм. Вони просто бояться мене, Кайле. Я для них завжди буду не зручним ким би не прикидався, і тепер вони знайшли зручний привід, щоб знову почати війну.
Кайл кивнув, але його обличчя лишалося похмурим.
— Що будемо робити?
Сіріл піднявся, відставив келих і підійшов до вікна, вдивляючись у темряву. За його спиною полум'я в каміні здалося ще яскравішим, відкидаючи примарні відблиски на постать.
— Ми готуємося. Я не дозволю їм забрати Ліліт. Завтра ж влаштуй зустріч з Альваром та Едріком. Нам потрібні союзники, які можуть діяти швидко. Також… — він на мить замислився, — дізнайся, що кажуть у домі нашої гості. Її мати та батько не можуть не помітити відсутності своєї дочки. Якщо буде потреба, я навідаюся до них особисто.
Кайл скептично підняв брову.
— Відкрито з’явитися в їхньому домі? Це ризиковано.
Сіріл обернувся, і його очі блищали холодним вогнем.
— Усе, що я роблю, — це ризик. Але це ризик, на який я готовий піти.
Кайл нічого не сказав, лише вклонився й вийшов, залишивши свого лорда наодинці з думками.
За мить Сіріл покинув залу і попрямував у напрямку покоїв Ліліт. Вона досі відпочивала після всіх пережитих жахів. Її дихання було рівним, а на обличчі з’явилося трохи більше кольору. Він сів поруч, обережно торкнувшись її руки, і відчув, як у ньому піднімається дивне відчуття — суміш люті та ніжності.
Він не знав, чому саме ця дівчина викликала в ньому такі почуття. Можливо, це був ланцюг подій, що пов'язав їх разом.
Наступного ранку тепле сонячне світло вже пробивалося крізь важкі штори, кидаючи м'які золотисті відблиски на обличчя Ліліт. Її повіки ледь помітно здригнулися, а дихання стало глибшим. Свідомість поверталася повільно, ніби пробираючись крізь густий туман. Все тіло було важким, наче після довгого сну, а в голові відлунював слабкий гул. Ліліт намагалася зрозуміти, де вона, але на мить навіть не могла пригадати, як сюди потрапила. 

Вона повільно розплющила очі. Висока стеля, різьблені дерев'яні балки, темні меблі, що віддавали розкішшю та стриманістю. Це місце було їй незнайоме, хоча відчувала, що воно має якусь дивну, майже рідну атмосферу. Серце затріпотіло в грудях. Де вона? Що сталося? В голові спалахували уривки спогадів, але всі вони розпливалися, залишаючи тільки відчуття страху й незрозумілості. 

Ліліт спробувала підвестися, але різкий біль пронизав її тіло, змушуючи тихо застогнати. Тільки зараз вона усвідомила, що її руки були охоплені ніжним, але міцним теплом. Хтось тримав її зап'ястя. Погляд збентежено змістився, і вона зупинилася на чоловікові поруч.