Тіні над Говерлою
Глава 6. Тінь, що мала ім'я
Вони йшли довго. Мапа вела вузькими стежками, крізь мохові провалля й обриви, де самі Карпати здавались живими — зітхали, шепотіли, застерігали. Під вечір, коли небо почорніло, а перші зорі втекли за хмари, Чугайстер зупинився.
— Він тут, — прошепотів. — Перший з Вартових. Ім’я його — Олав.
Тиша. І потім — тріск. Мовби дерево луснуло зсередини. З-поміж сосен вийшла висока постать у чорному плащі з гілок і тіней. Обличчя закрите маскою, схожою на вовче рило. Але очі… Вони були людські. Знайомі.
— Марто… — пролунав голос. — Я був тобою колись.
— Хто ти?
— Я твій брат по крові. Син того ж роду. Я бачив, як надія зраджує. І тому обрав темряву — вона ніколи не обіцяє.
Олав кинувся вперед. Земля затремтіла, а з його рук вирвалися чорні спалахи — мов блискавки, тільки тьмяні, мов згасле сонце.
Марта підняла Бурштинове Серце — і те засвітилось, відштовхнувши тінь назад. Але не надовго. Вартовий підняв з землі уламок скелі й кинув у неї.
Чугайстер закрив Марту своїм тілом, отримавши удар. Він зронив лише одне слово:
— Бий... серцем...
Марта опустилася на коліна. Упіймала погляд Олава. В ньому — біль. Пам’ять. Людяність. Вона торкнулася Бурштину і сказала:
— Ти зрадив не світло. Ти зрадив себе.
І тоді Серце вдарило хвилею світла. Не нищівною — очищаючою. Олав закричав — і маска розсипалась. Перед нею стояв чоловік. Зі сльозами. І в тінь перетворився сам.
#1794 в Фантастика
Відредаговано: 30.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
