Карпати ще ніколи не були такими тихими. Ранковий туман повз лісами, як білий звір, що шукає здобич. На вершині старої полонини, під корінням викривленої смерічки, щось блищало — уламок бурштину, схожий на серце, що б’ється.
Марта, молода травниця з Верховини, відчувала, що щось змінюється. Вітер більше не співав, як колись. Кожного ранку, коли вона виходила до джерела, їй здавалося, що з-за дерев хтось спостерігає. То не були звірі.
— Пора, — сказала вона сама до себе. — Пора йти до Віщої Скелі.
Колись її прабабуся розповідала легенду: якщо Карпати зітхнуть тричі в тумані, а Говерла вкриється чорним сяйвом — пробудиться те, що спало з часів Дажбога. І лише обранець, що не боїться згадати своє походження, зможе зупинити Тінь.