Розділ 10 : Тінь всередині системи

Сторінка 1

У своєму новому маєтку, на другому поверсі з великими панорамними вікнами, Джексон Рейлі сидів у шкіряному кріслі перед каміном. На столі перед ним — план-схема нового міста, де були позначені ключові об’єкти: порти, банки, склади, підземні клуби, поліція, медіа.

Він дивився на карту, ніби грав у шахи, пересуваючи маленькі фішки, кожна з яких мала значення:

• “Інформація” — розвідка.
• “Сила” — місцева кримінальна структура.
• “Слово” — контакти з чиновниками.

Його план був простий, але амбітний: заволодіти не тільки територією, а впливом — без зайвих жертв. Без шуму. Тіньова окупація.

— Спочатку беремо комунікації, потім місцеву мафію, і лише потім — повний контроль над містом, — прошепотів Джексон сам до себе.

І в цю мить до кімнати вбігла Селіна — весела, у шкільній формі, з рюкзаком за плечима.

— Брааатикуу! — вона кинулася до нього і міцно обійняла.
— Мені треба допомога! З уроками! Складна математика!

Джексон розсміявся.

— Математика? Моя слабкість… Але для тебе, сестро, я готовий усе. Покажи, що тобі задали.

Вони сіли разом, і на кілька хвилин Джексон Рейлі перетворився з кримінального короля на звичайного старшого брата, який допомагає малечі з прикладами, формулами і рівняннями.

У той самий вечір, у закинутому будинку в центрі нового міста, зібралися найближчі люди Джексона Рейлі. Це було не Готем, а інше місто, що мало стратегічне положення для поширення влади.

Том зустрічав гостей у передпокої, роздаючи темні карнавальні маски.

— Тут маски — не прикриття. Вони — символ, — говорив Том кожному. — Ти не просто людина. Ти тінь. А тінь — не має імені.

Великі дубові двері відкривалися в залу, де Джексон уже сидів за круглим столом, а навколо нього — близько десятка союзників, серед яких були:

• Міккі ДеЛейн,
• Джастін Холтс,
• Люсі,
• нові люди місцевого впливу: Віктор Савельє та Рей Монто, які поклялися служити "Чорному Королю".

У залі була напівтемрява, свічки й тиша, поки Джексон не встав.

— Те, що ми зробили в Готемі — вже історія. А те, що ми зробимо тут — майбутнє. Але ми не повторимо помилок. Це місто — під оком ФБР. Один неправильний рух — і ми всі втратимо все.

Він повільно пройшовся по кімнаті.

— Тому кожен крок — як хірургічна операція. Ми не залишаємо слідів. Не говоримо зайвого. У цьому місті не має бути імені “Джексон Рейлі”. Тут я — Чорний Король. І це — місто тіней.

Том підійшов до карти, розгорнутої на столі.

— Ми розбили місто на п’ять секторів. Кожен отримає свою зону відповідальності. Ми почнемо з банківської системи, клубів і ринку нелегальної безпеки.

Віктор:
— А якщо хтось із місцевих нас зрадить?

Люсі відповіла без емоцій:
— Не буде кому зраджувати. Ми їх усіх перевіряємо до кісток.

Джексон завершив зустріч словами:

— Ми — Імперія, і наше завдання — не зламати це місто, а зробити так, щоб воно само впало нам у руки. І воно впаде.

• Сторінка 2

Джексон Рейлі сидів у своєму новому офісі, побудованому у верхній частині реконструйованої фабрики. Прямо перед ним — величезне панорамне вікно, за яким сніг спускався повільно, як білі зірки, що падали з неба на нове місто.

Його погляд був задуманий, майже беземоційний.

— Це місто ще не знає, що вже належить мені… Але воно відчує. Не криками, не пострілами — а тишею, контролем і страхом. Це не Готем. Тут я стану не просто мафією. Я стану легендою.

В цей момент телефон на столі завібрував. Голос охоронця в трубці:

— Босс, тут Веслі. Він... якийсь дивний. Його підвезли, а потім машина одразу поїхала. Виглядає нервово. Пустити його?

Джексон Рейлі на мить замовк.

В думках:
ФБР. Поліція. Вони думають, що я настільки дурний, щоб розповісти все адвокату. Як мило.

Він усміхнувся сам собі.

— Впусти його.

— Так, Босс.

Перш ніж Веслі увійшов, Джексон підняв інший телефон і набрав номер, підписаний "Королева".

— ФБР, — сказав він коротко.

На тому кінці одразу впізнали його голос.

— Скажи їм, що це я прибрала Ілайджу Стона. Вони кинуться на мене, не думаючи, що це гра. Але не думаю, що зможуть щось довести.

— Добре.

Він поклав трубку і за секунду в двері постукав Веслі.

Веслі увійшов у кабінет повільно. Його пальто було трохи мокрим від снігу, на обличчі — нервова усмішка.

— Джексон, дякую, що прийняв мене.

— Завжди радий, адвокате. Присідай.

Вони обмінялися поглядами. Веслі сів, але рухи його були трохи скованими.

— Що трапилось, Веслі?

— Є деякі... питання. І вони не від мене. Я просто передаю.

— ФБР?

Веслі мовчки кивнув.

— Вони хочуть знати… Хто прибрав Ілайджу Стона.

Джексон склав руки на столі й тихо відповів:

— Я не маю точної відповіді… Але… Дай-но я перевірю щось.