Розділ 8 Угода в тіні

Сторінка 1

Готем, пізній вечір.

Джексон Рейлі стояв біля великого вікна свого офісу, спостерігаючи за містом, яке вже майже належало йому. Його світлі карі очі холодно дивилися вниз, на вогні вулиць, що мерехтіли в нічній темряві.

Він був молодий, йому всього 19 років, але вже тепер він керував кримінальною імперією, що могла зрівнятися з найвеличнішими мафіозними сім’ями Готема.

Його зовнішність була витриманою в класичному стилі:

• Чорний строгий костюм із темно-червоною краваткою.
• Довгий чорний плащ, що елегантно лягав на його плечі.
• Ідеально вигладжене волосся, зачесане назад.
• Його обличчя залишалося спокійним, але погляд видавав розум та рішучість.

Він повільно витягнув руку і взяв телефон, що стояв на столі. Старий провідний телефон, важкий, з обертовим диском.

Набравши кілька номерів, він підніс слухавку до вуха.

"Позбудьтеся всіх слідів контрабанди," — тихо, але впевнено сказав він. "І починайте нове виробництво. В одній із компаній нехай виробляють пиво. В іншій — вино. І нехай наша третя фабрика виробляє кока-колу. Нам потрібно очистити репутацію."

Людина на іншому кінці дроту не змусила себе чекати.

"Буде зроблено, Бос."

Джексон поклав трубку на телефонну базу.

У цей момент у кабінет зайшов Томмі.

Його друг і права рука виглядав напруженим. Томмі був трохи старший за Джексона, завжди носив темно-синій костюм і шкіряну куртку, що робило його менш офіційним, але не менш небезпечним.

"Новини не дуже хороші," — сказав Томмі, сідаючи в крісло навпроти столу Джексона.

"Я знаю," — спокійно відповів Джексон, сідаючи у своє крісло та схрещуючи пальці перед собою. "Поліція готує облаву. Але вони нічого не знайдуть."

Томмі підняв брову.

"І як ти це зробив?"

Джексон трохи повернувся в бік, щоб подивитися на Томмі.

"Я змінив виробництво. Тепер наша фірма займається офіційним бізнесом. Поліція шукатиме контрабанду, але знайде лише законне виробництво. Це підрив довіри людей до них. Місто побачить, що вони діють не проти злочинців, а проти нас. Це буде їхній перший провал."

Томмі вдумливо потер підборіддя.

"Не можу не визнати, Джек, ти думаєш наперед. Але що далі? Це ще не перемога."

Джексон замовк. Він повільно повернувся на своєму кріслі до вікна, знову вдивляючись у місто.

"Наступний етап мого плану..." — він зробив паузу.

Його голос став глибшим, більш задумливим.

"Я планую поїхати до притулку в іншому місті і купити його."

Томмі здивовано нахилив голову.

"Притулок? Ти жартуєш?"

Джексон розсміявся. "Я коли-небудь жартую, Томмі?"

Томмі зітхнув. "І навіщо тобі притулок? Ти плануєш виховувати маленьких злочинців?"

Джексон його різко перебив:

"Діти — це наше майбутнє, Томмі. Я дам їм те, чого ніхто не давав мені — любов, безпеку і навчання. Вони виростуть сильними. Розумними. Вільними від страху."

Томмі дивився на нього, ніби вперше бачив.

"Ти справді так думаєш?"

Джексон кивнув.

"Це не просто справа. Це те, що зробить мою імперію незнищенною. Сильний правитель не той, хто тримає місто в страху, а той, кого поважають навіть ті, хто не носить зброї."

"І що, ти просто поїдеш туди сам?"

Джексон задумався.

"Можливо, я візьму тебе з собою. Але цей візит має бути таємним. Ніхто не має знати, куди я направляюся, окрім сім'ї."

Томмі кивнув.

"Якщо це те, що ти вирішив — я з тобою."

Джексон усміхнувся.

"Тоді готуйся. Ми їдемо найближчим часом."  

Сторінка 2

Джексон Рейлі вийшов із офісу разом із Томмі.

За ними слідували двоє охоронців у строгих чорних костюмах і темних масках. Вони рухалися безшумно, мов тіні.

Біля входу вже чекала чорна класична машина. Томмі сидів за кермом, а охоронці зайняли місця по боках від Джексона.

Один із них відчинив двері, і Джексон повільно сів на заднє сидіння.

Машина плавно рушила з місця.

Їдучи містом, Джексон дивився у вікно.

Готем жив своїм життям.

• Машини рухалися вузькими вуличками, їхні фари прорізали зимову темряву.
• Люди поспішали на роботу, студенти бігли до університетів.
• Діти з рюкзаками весело крокували до школи, сміючись і перегукуючись між собою.

Це був світ звичайних людей, які не підозрювали, які темні сили керують їхнім містом.

Джексон усміхнувся про себе. "Скоро це місто стане моїм."

• Притулок

Через годину вони приїхали до притулку.

Будівля виглядала доглянутою зовні — чисті стіни, подвір’я без сміття.

Але варто було Джексону увійти всередину, як він зрозумів, що все не так ідеально, як здавалося на перший погляд.

• Старі, потріскані стіни з темними плямами.
• Полиця з книгами хиталася, ніби могла впасти будь-якої миті.
• Деякі частини стелі були зіпсовані вологістю, в кімнатах було прохолодно.

Десь із глибини будівлі долинав дитячий сміх.

Джексон пішов коридором і почув ніжний жіночий голос:

"Так, діти, пора спати. У нас тихий час."

Діти слухняно пішли до спалень, а вихователька, яка віддавала їм усю свою турботу, втомлено сіла у крісло, прикривши очі на кілька хвилин.