Розділ 7 Новий союзник або Новий Ігрок

Сторінка 1

Сніг продовжував падати, вкриваючи Готем білою ковдрою. Темрява ночі робила місто ще більш загадковим, а кожен звук здавався небезпечним. Джексон Рейлі сидів у своєму офісі, обмірковуючи план, який дозволить йому захопити Арлекіна. Він знав, що новий злочинець був не просто черговим психопатом — це був хтось, хто шукав щось більше, ніж гроші чи владу.

Театр Святого Августа, де кілька днів тому Джексон провів свою першу зустріч у масках, тепер слугував місцем для нової гри. На сцені, у тіні завіси, стояв Арлекін. Його маска ледь відбивала світло, але чорні й білі візерунки здавалися зловісними у тьмяному освітленні.

"Джексон Рейлі," сказав Арлекін, його голос лунав тихо, але холодно. "Чому ти запросив мене сюди? Думаєш, що можеш мене перемогти?"

Джексон, стоячи біля краю сцени, спокійно відповів: "Я не хочу тебе перемагати, Арлекіне. Я хочу зрозуміти, чого ти шукаєш. Ти атакуєш усіх без розбору, але мені здається, ти граєш за власними правилами."

Арлекін нахилив голову, його голос звучав, як ледь стримуваний сміх. "Ти розумієш мене краще, ніж я думав. Але ти все одно не розумієш головного. Я не просто руйную — я шукаю."

"Шукаєш що?" запитав Джексон, його голос був рівним і цікавим.

"Суперника," відповів Арлекін, його очі, які ховалися за маскою, горіли нездоровим блиском. "Того, хто буде рівним мені. Хто зможе зрозуміти хаос, який я створюю, і відповісти мені тим самим."

Джексон посміхнувся, його обличчя випромінювало спокій. "Суперника, кажеш? І ти думаєш, що я зможу ним стати?"

"Можливо," сказав Арлекін, схрестивши руки. "Але я сумніваюся. Ти хороший, Джексон. Розумний, сильний. Але ти занадто… передбачуваний."

Джексон зробив крок уперед, нахилившись ближче до Арлекіна. "Я знаю того, хто стане ідеальним супротивником для тебе."

Арлекін схилив голову, ніби задумуючись. "Ти маєш мою увагу. Хто це?"

Джексон усміхнувся ще ширше, його голос став тихішим, але пронизливим. "Бетмен."

Арлекін завмер, ніби зупинився на півдорозі між цікавістю та підозрою. "Бетмен? Я чув про нього. Темний лицар, борець за справедливість. Але чи він дійсно такий сильний, як кажуть?"

"Сильний?" Джексон посміявся тихо, ніби самій думці було смішно. "Він більше, ніж сильний. Він — уособлення страху для таких, як ти і я. Він не просто бореться. Він змушує людей питати себе, чи варто взагалі грати в цю гру."

Арлекін зробив кілька кроків уперед, його голос був наповнений хвилюванням. "І ти знаєш, де я можу знайти його?"

"Можливо," відповів Джексон, відвертаючись до своєї команди, яка стояла за лаштунками. "Але питання в тому, чи ти готовий до зустрічі з ним. Він не грає за твоїми правилами."

"Правила?" Арлекін засміявся, його сміх лунав, як леза, що шкребуть по металу. "Я створюю свої власні правила. І якщо Бетмен дійсно такий, як ти кажеш, то я з радістю зламаю його."

Після зустрічі Джексон повернувся до свого офісу. Томмі чекав його з чашкою гарячої кави.

"І як пройшла твоя зустріч із божевільним?" запитав Томмі, сідаючи навпроти.

"Він шукає Бетмена," відповів Джексон, вдивляючись у вогонь у каміні. "Він хоче знайти рівного собі. І я дав йому натяк, де його шукати."

"Ти думаєш, це хороша ідея?" запитала Люсі, яка теж приєдналася до розмови. "Що, якщо він вб'є Бетмена? Або навпаки?"

Джексон посміхнувся, його голос був спокійним, але впевненим. "Це не моя проблема. Якщо вони зустрінуться, вони знищать один одного, або ж зроблять Готем ще більш хаотичним. У будь-якому випадку це буде вигідно для нас."

Томмі кивнув, хоча в його погляді читалося занепокоєння. "Ти впевнений, що знаєш, що робиш, Джек?"

"Я завжди знаю, що роблю," відповів Джексон, його голос звучав майже як шепіт. "Іноді потрібно дозволити хаосу зробити свою роботу."

Тим часом, у темному провулку Готема, Арлекін сидів на даху старої будівлі, дивлячись на нічне небо. Його пальці гралися із картою арлекіна, яку він залишав на місці кожного злочину.

"Бетмен…" пробурмотів він, його голос звучав як поєднання цікавості й люті. "Подивимося, чи ти справді гідний бути моїм супротивником."

Його очі спалахнули у світлі місяця, а його сміх лунав у нічній темряві, як передвісник нового хаосу, який мав охопити Готем.

Сторінка 2

Морозний вечір занурив Готем у глибоку тишу. Сніг покривав вулиці, а холодний вітер пробивався крізь покинуті будівлі, які залишалися свідками боротьби за владу у цьому темному місті. У старій закинутій будівлі, яка колись слугувала штабом для одного з менших кримінальних угруповань, Джексон Рейлі зустрівся з Арлекіном вдруге.

Арлекін сидів на краю дерев'яного столу, крутячись із картиною арлекіна в руці. Його яскраво-чорно-біла маска мерехтіла у світлі свічки.

"Ну що, Джексон?" — сказав Арлекін, не піднімаючи погляду. "Ти сказав, що знаєш, де знайти мого 'ідеального ворога'. Сподіваюся, ти не змарнував мого часу."

Джексон спокійно пройшов через кімнату і зупинився за кілька кроків від Арлекіна. Він дістав із кишені карту Готема і розгорнув її на столі.

"Бетмен патрулює тут," — сказав Джексон, вказуючи на район східного доку. "Це місце, де він найбільше з’являється. Бандити розповідають історії про те, як він вистрибує з тіні і перехоплює їх на місці злочину."

Арлекін підняв голову, його очі за маскою блищали цікавістю. "І ти хочеш, щоб я пішов у ці доки? Що я знайду там, окрім кількох жалюгідних грабіжників?"

"Бетмена," — відповів Джексон із усмішкою. "Він знає, що ти шукаєш його. І якщо ти продовжиш грати у свої ігри, він знайде тебе першим. Тож чому б тобі не зробити перший хід?"

Арлекін нахилив голову, ніби обдумуючи слова Джексона. Його голос наповнився зловісним сміхом. "Ха-ха! Джексон, ти цікавий. Може, навіть розумніший, ніж я думав. Але знаєш, що я думаю? Ти хочеш, щоб я відволік Бетмена, поки ти займаєшся своїми справами."