Тінь над Флоренцією

Під сонцем Арно

Коли все закінчилося, Лівія сиділа на березі Арно, спостерігаючи, як сонце сходить над куполами.

Поруч — Лука.

Його рука торкалася її руки, й у цій простій близькості було більше правди, ніж у всіх фресках світу.

— Що тепер буде? — спитала вона.

— Тепер минуле більше не має влади над нами, — відповів він. — Ми вільні.

Він дістав маленький футляр.

Усередині — срібна підвіска у формі півмісяця.

— Мій дід створив її для жінки, яку кохав. Вона чекала на нього, але він не повернувся.

Він узяв Лівії руку.

— Я повернувся. І не піду.

Вона усміхнулася крізь сльози.

Флоренція шуміла дзвонами. У їхньому звучанні було все: минуле, теперішнє, майбутнє — і кохання, що пережило тінь.

Подобається

#9128 в Любовні романи
#3663 в Сучасний любовний роман

Відредаговано: 30.10.2025