Неаполь зустрів її запахом солі, лимонів і небезпеки.
Лука чекав її на терасі старого будинку з видом на море. Він виглядав інакше — блідий, з втомленими очима, але живий.
— Ти справді думала, що я міг просто зникнути? — тихо сказав він.
— Я не знала, що думати, — відповіла Лівія. — Ти залишив мене серед уламків.
Він простягнув їй старий зошит — щоденник Леонардо Річчі, його діда.
Усередині — записи про фреску, яку Лівія реставрувала. Там було сказано, що під нею приховано послання про викрадену колекцію Медічі, яку колись переховували у монастирях.
— Мій дід не був злодієм, — сказав Лука. — Він сховав істину, щоб урятувати мистецтво від рук тих, хто хотів його продати.
— А хто ці люди?
— Ті, хто сьогодні володіє півміста. Вони не дозволять, щоб минуле спливло на поверхню.
Її охопив страх, але й дивна рішучість.
— Ми знайдемо правду. Разом.