Розділ 57.Вибух на межі

Сигнал розірвав тишу, проклавши нову реальність. І хоча для них це був лише перший крок, він став тим імпульсом, що змінив усе. Спочатку не було нічого — лише кілька секунд розгубленості, а потім розпочалася хвиля.

Прямо перед ними з’явились нові перешкоди. Виходячи з тунелю, вони потрапили у туман — вулиці Києва оповили густі хмари газу, і в повітрі почав відчуватися холод металу. Але саме в цій холодній атмосфері вони побачили перші зміни. Вікна на будинках почали освітлюватися — не електричним світлом, а тисячами екранів. Люди, які були раніше байдужими, тепер мали очі, наповнені питаннями. І хтось із них почав ставити їх вголос.

Але це був лише початок. Протягом наступних кількох хвилин інтернет, радіо та телевізійні канали почали розривати на частини. Правду не можна було приховати більше. Однак відповідь системи не забарилася.

— Вони вже знають, — сказав Роман, заплющуючи очі і відчуваючи, як серце прискорюється. — Якщо нас не зупинять, вони почнуть війну.

— Так, але ми вже почали це змінювати, — відповіла вона, стискаючи його руку. — Не можна повертатися.

І ось тоді з’явились вони — чорні автомобілі, що мчали через вулиці, блокуючи шлях. Люди почали розбігатися, але серед них залишались ті, хто вирішив стояти на місці. Це були перші сміливці, що стали на бік правди.

Але система не прощала. Одним сигналом вона активувала десятки дронів. Пронеслись по вулиці, відслідковуючи кожен рух. Камери на кожному розі, теплові сенсори — вони не мали права на помилку.

— Це наш шанс, — сказала вона, коли в небі пролетів дрон, видаючи завищений звук. — Якщо ми проб’ємо їхній кордон зараз, ми зможемо зберегти все, що почали.

Роман подивився на її обличчя — вперте, сильне, але з натяком на втому. І вже не було сумнівів.

— Ідти до кінця, — промовив він. — Що б не сталося.

Вони не мали більше часу. Прориваючись крізь вулиці, що вже ставали полем битви, вони продовжували рухатись. У їхніх руках була не просто правда. Вона була їхньою зброєю, їхньою обіцянкою новому світу.

І навіть якщо система намагалася знищити їх, вона вже не могла зупинити того, що вони пробудили.

Небо почало розсвітати, і коли сонце піднялося, Київ вже не був тим самим містом. Це була зовсім інша реальність, де кожен міг побачити, що правду не можна затоптати, її не можна приховати.

— Ми зробили це, — сказала вона тихо, дивлячись на Романа. — Ми змінили все.

В його очах не було сумнівів.

— Це тільки початок, — відповів він, піднявши погляд до неба, де знову з’явились перші промені світла.