Розділ 53.Полювання почалось

Темрява в коридорах підземного центру була густа, наче дим після вибуху. Тиша стала незвично важкою. Всі вже знали: з цього моменту жодного випадкового руху, жодного марного слова. Вони стали мішенню.

— Нас засікли, — пролунав голос по внутрішньому каналу зв’язку. — Їхні безпілотники вже в місті. Вони не б’ють одразу — чекають, поки ми вийдемо з укриття.

Вона подивилася на Романа. Її очі палали впертістю.

— Це було очікувано. Ми розбудили змія. Але не дарма.

На одному з екранів блимає червоний сигнал — хтось зламав зовнішній периметр. Кілька хвилин — і сюди можуть вдертися. Технічна група починає згортати обладнання, паралельно шифруючи файли, які вже стали доказами проти найвпливовіших фігур країни.

— У нас є ще три хвилини, — каже один з програмістів, захлинаючись від напруги. — Якщо встигнемо — зможемо передати все в прямий ефір.

— Ми встигнемо, — сказала вона твердо. — Ми повинні.

Роман дістав карту міста. Вони мали кілька виходів із центру, але майже всі були скомпрометовані. Залишився один — через стару вентиляційну шахту, яка вела до покинутого будівельного майданчику. Саме там мав чекати транспорт.

— Ми розділимося, — мовив Роман. — Одна група — на вихід. Друга — прикриває. Я залишусь тут.

— Ні, — відповіла вона різко. — Ми йдемо разом. До кінця.

Він усміхнувся — швидко, сумно, як на прощання.

— Добре. Але якщо щось піде не так — ти тікаєш першою.

— Ми обидва тікаємо. Або не тікає ніхто.

На даху сусіднього будинку стояв чоловік у чорному з прицільним пристроєм у руках. Його завдання було простим: виявити, і, якщо треба — знищити. Але він вагався. Не через страх. Через сумнів. Він знав, кого йому наказано знищити. Але він також знав: ці люди говорять правду. Він чув їх. Він бачив, як система, якій він служив, кришиться зсередини.

— Об’єкт в зоні видимості, — пролунав голос у його вусі.

Він не відповів. Лише повільно прибрав приціл від обличчя.

Коли команда досягла шахти, над містом уже здіймався дим. Десь почались цілеспрямовані відключення електрики, мов у відповідь на загрозу, яка розросталась. Але вона не згасала. Вона жила — у людях, у правді, яку вже не зупинити.

Вони спустились у темряву. Позаду залишилось все знайоме. Попереду — невідоме. Але вона знала одне: полювання почалося. І полюють не лише на них. Вони теж полюють.