Розділ 50.Дорога до нового світу

Київ вранці був спокійним, але лише для тих, хто не знав правди. Вулиці, які ще нещодавно здавалося, мали неосяжний спокій, тепер наповнилися темною атмосферою змін. Вони йшли через центральні площі, і кожен крок був обережним, наче вони рухались не просто по місту, а по землі, що тримала під собою величезну тріщину.

Правда, яку вони викрили, почала поширюватись, і з кожним днем усе більше людей дізнавались те, що раніше приховувалося в тіні. Але для героїв цього розділу це була тільки початкова стадія. Вони ще не бачили повного масштабу того, що вони зробили. Але кожен крок наближав їх до мети — до нового світу, в якому не було б місця старій корупції.

Вони рухались через вулиці з небезпечним відчуттям. Вони не мали часу на роздуми, бо, незважаючи на те, що вони досягли значного прориву, вороги не зупинялися. На кожному розі могли бути їхні сліди. Кожен вигляд машини був потенційною загрозою, і кожен непомітний погляд міг стати сигналом для переслідування.

— Ми не можемо дозволити собі зупинятись, — сказала вона, підвищуючи темп. — Все залежить від того, наскільки ми швидко рухатимемося вперед.

Роман погодився, і вони разом пришвидшили крок. Вони вже не були просто людьми, які борються за свою свободу. Вони стали частиною руху, який мав на меті змінити саму сутність світу навколо. Можливо, для них це й було особистою перемогою, але насправді вони знали: ця боротьба не про них.

— Вони вже почали перші кроки на шляху до покарання, — мовив Роман. — Але нам потрібно не тільки бути швидкими. Нам потрібно переконати людей, що зміни — це не просто теорія. Це те, що відбудеться сьогодні.

Вони досягли підземного переходу, який вів до однієї з безпечних локацій, де вони могли зустрітись із людьми, що допомогли б їм. На дверях була маленька табличка, що лише кілька хвилин тому була вціліла від усіх змін.

— Ось тут, — сказала вона, зупиняючись і прислухаючись. Її очі були зосереджені на кожному звуці, кожній тіні. — Це останній рубіж перед наступною фазою.

Роман підійшов до дверей і, не дивлячись, натиснув на кнопку дзвінка. Через кілька секунд вони почули тихий, але чіткий звук розлому дверей, і до них вийшов чоловік, чия постава була сповнена спокійної рішучості.

— Ви зробили правильний вибір, — сказав він, відчиняючи двері, щоб впустити їх. — Це ще не кінець, але ви повинні знати: те, що ви почали, вже не зупиниться.

Вони зайшли всередину, де були вже кілька знайомих облич, людей, які займалися тим, що могли допомогти в поширенні інформації, фальсифікацій і навіть у розгортанні захисту для тих, хто боровся за правду. Всі знали, що цей процес може тривати довго, і що кожен день буде сповнений нових ризиків. Але всі вони були готові.

— Нам треба діяти швидко, — сказала вона. — Вони скоро зрозуміють, що ми продовжуємо. Потрібно розповсюдити ще більше інформації, щоб покарання стало реальним.

Чоловік, який їх зустрічав, кивнув, та його обличчя не зраджувало емоцій. В його очах була спокійна рішучість.

— Ми вже готуємо нову хвилю поширення. Ось цей файл — це те, що буде потрібне для остаточної крапки в цій грі.

Вона знову подивилась на екран, що миготів перед нею. Це був ще один шанс розірвати останню частину старої системи, яка тримала контроль за всім. Але цього разу все було набагато складніше — система була вже глибше вбудована в кожен аспект їхнього світу.

— Ми не можемо дозволити їм повернутись, — сказала вона, беручи файл. — Це вже не просто інформація. Це останній крок.

Погляд Романа не відривався від неї.

— Це не просто їхня боротьба. Це вже наша боротьба.

З цими словами вона ввела файл у систему, і на екрані знову з’явився сигнал. Сигнал, що нагадував їм про всю важливість того, що вони тільки-но зробили.

Дорога вперед була небезпечною, але вони не могли зупинитись. Вони вже стали символом, і навіть якщо система намагатиметься їх знищити, вони не могли дозволити собі покинути цю боротьбу.