Розділ 49.Тіні минулого

Мить, коли система почала тріщати, була настільки безжальною, що весь світ ніби сповільнився. Вони ще не встигли відчути того моменту, коли все змінилося, але вже знали, що дороги назад більше не буде. Вихід з будівлі став їхнім порятунком, але кожен крок, кожна тінь, яка рухалась у коридорах, була як обіцянка неминучої боротьби.

І хоча вони лише кілька хвилин тому зламали частину величезної системи, відчуття безпеки не приходило. Навпаки — тепер, коли вони діяли так відкрито, їхня мішень була значно більша.

— Вони вже нас знайшли, — сказала вона, дивлячись на монітори, де швидко змінювались дані. Червоні спалахи попереджали про загрозу. — Тепер у нас є тільки кілька хвилин.

Роман перевірив свою зброю, його обличчя залишалося спокійним, але всередині буря. Він знову подивився на неї.

— Ми зробили все, що могли, — сказав він тихо. — Але це ще не кінець. Вони нас переслідуватимуть, поки не знищать нас.

Вона кивнула, але в її очах було не тільки розуміння. У їхній боротьбі за правду їм доведеться заплатити високу ціну. Ті, хто мав усю владу, не пробачать їм такого вчинку. Вони не могли дозволити собі залишити навіть сліду.

Раптом увесь комп'ютерний зал сповнився гучним сигналом — як попередження. Це було не просто тривога, це був сигнал для спеціальних підрозділів, щоб знешкодити тих, хто зламав систему.

— Виходимо через підземний тунель, — сказала вона. Вона була готова до всього, навіть до того, що доведеться зустрітися з минулим, яке вона так старанно намагалася залишити позаду.

Роман повільно підняв голову і поглянув на неї, повністю довіряючи її рішенням.

— Ти готова до цього?

— Готова, — відповіла вона, не вагаючись. — Це не тільки заради нас. Це заради всіх.

Останні кілька хвилин вони рухались коридорами, якими давно не ступала жодна жива душа. Старі стіни, що вберігали безліч секретів і обманів, стали місцем їхньої перемоги та втечі. Вони піднялися на поверхню, через вузький проріз і зрештою опинилися на вулиці, де ніч не була такою безпечнішою, як здавалася. Сигнал уже досягнув усіх. Їх шукали.

Вони не могли дозволити собі зупинятись, навіть на хвилину. Їхній шлях до порятунку став тінню, що не дає спокою.

Вулиці здавались порожніми, але вони знали: на кожному кроці могли бути шпигуни. Всі ті, кого вони знали, ставали потенційними ворогами. Відтепер вони стали частиною підпілля, частиною змови. Але у їхніх серцях була одна єдина мета: зберегти правду. І хоч яка б ціна не була, вони були готові платити.

Миттєво виникла нова загроза — люди, яких вони намагалися покарати за їхні злочини, почали діяти швидше. Вони знали, що система змінюється. Вони знали, що вже не можуть залишити свої тіні позаду.

— Це ще не кінець, — сказала вона. В її голосі звучала твердь, навіть незважаючи на небезпеку. — Вони будуть шукати нас, але ми повинні триматися разом. Нам не можна дозволити зламати наше серце.

Роман дивився на неї, і на мить він усвідомив, що вони вже не просто двоє борців за правду. Вони стали символом опору. І навіть якщо їх полюватимуть до кінця своїх днів, вони ніколи не здадуться.

Тіні минулого переслідували їх, але вони не були тінями. Вони стали світлом, яке не можна погасити.