Розділ 48.Вибір між життям і смертю

Вуличний шум Києва затих у їхніх вухах, коли вони вирушили до місця зустрічі, що стало для них останнім шансом. Вулиці, що ще кілька годин тому здавалися спокійними, тепер виглядали, як лінії фронту. Всі знали, що війна за правду тільки починається, і що кожен із них тепер стане мішенню. Вибір був простий: діяти чи залишитись в тіні і стати частиною старої системи.

Вони йшли через занедбані райони міста, де будівлі були заповнені лише спогадами про колишню велич. І хоча десь далеко в небі ще трималася ніч, вона не була такою, як раніше. Це була ніч змін.

— Це справжній момент істини, — сказала вона, розмірковуючи. В її голосі відчувався не лише холод, але й рішучість. — Все, чого ми досягли, залежить від того, що станеться зараз.

Роман йшов поруч, погляд його був закріплений на горизонті, на темному силуеті будівлі, що виднілася попереду. Вони знали, що це остання точка, де можна зупинити рух системи, і що це їхній шанс, аби вийти з цієї гри живими.

— Якщо ми програємо, — сказав він, — ніхто не дасть нам шансу на другий раз. Всі ми зникнемо в тіні, і світ залишиться таким, як є. Тому ми маємо зробити це зараз. Без жалю.

Вони наближалися до входу в закинуту будівлю, яка вже давно не була частиною мирного міського життя. Її покинуті коридори, підходи до зловісних підземель, були найкращим місцем для того, щоб зібрати останні дані, що повалять систему. Вони знали, що їхня поява тут — це не просто пошук доказів. Це був момент, коли будь-яка помилка могла коштувати їм життя.

У самому серці будівлі знаходилася маленька кімната з великими екранними моніторами, що відображали код, який був основою державної машини. Все, чого вони шукали, зберігалося тут.

— Це наш останній крок, — сказала вона, стискаючи палець на пульсі, готова до дії. — Тільки кілька хвилин, і ми зламаємо їхню гру.

Відчулась тривожна пауза, коли Роман наблизився до головного монітора. Екрани миготіли — дані швидко передавались із секретних серверів. Усі системи виявлялися взаємопов'язаними, але останнє, чого вони боялися — це те, що система змогла б їх вирахувати.

— Ще кілька секунд, — шепотіла вона, слідкуючи за процесом. Від кожної цифри, що з’являлася на екрані, її серце билося швидше. — Якщо все піде за планом, то ми зможемо остаточно закріпити правду. Але якщо вони нас виявлять…

Роман, дивлячись на неї, підняв руку.

— Якщо вони нас виявлять, — тихо сказав він, — нам не вийде звідси живими.

Їхня ситуація ставала дедалі більш напруженою. Сигнал від їхнього вторгнення вже почав проходити крізь систему, і всього за кілька хвилин усе могло змінитися. Але вони не мали права відступати.

У той момент в коридорах будівлі прогриміли кроки. Чужі голоси звучали все ближче. Вони знали, що вже не можуть довго залишатися непоміченими.

— Вони тут! — гукнула вона. Вона була готова до боротьби, її пальці стискали пістолет, і вона не вагалася.

Роман миттєво повернувся, і вони разом почали відступати до задніх виходів. Відчуття наближення ворогів було важким, але вони не могли дозволити собі зупинитися.

Вони не мали права здаватися. Система тріщала від кожного їхнього кроку, і якщо вони не зможуть зупинити її зараз, то це буде їхня остання спроба. Мить для вибору між життям і смертю настала.

Вони вибрали діяти, вибрали боротися, навіть якщо це означало залишити частину себе в цій тіні, яку вони прагнули розірвати.

Натискали кнопку запуску. І екран на моніторі відбив останній код, який визначав їхнє майбутнє.