Розділ 46.В тіні нових викликів

Поки Київ прокидався від нічної темряви, світ навколо них став іншою реальністю. Те, що вони зробили, тепер не мало меж. І хоча на вулицях не було помітно кардинальних змін, усе починало пульсувати новою енергією, як ніби сама земля змінювала свій ритм.

Вони йшли через порожні вулиці, знаючи, що їхні кроки можуть бути останніми для них, якщо система вирішить їх знищити. І все ж, попри всі ризики, вони не спинялися. Той сигнал, який вони відправили в світ, вже зробив свою справу — але це було лише початком. Наступний крок мав бути не менш вирішальним.

— Не можна зупинятися, — сказала вона, озираючись назад. Її слова звучали, як наказ, але в їхньому підтексті відчувалась невідомість. — Вони знайдуть нас. І якщо ми не будемо готові, все буде марно.

Роман був поряд, здавалося, що він навіть важче дихає. Проте його погляд був спрямований тільки вперед. Він не міг дозволити собі розслабитись. Система була величезною, і вона вже не могла дозволити існування таких, як вони, хто намагається вивести її з рівноваги.

— Я знаю, — відповів він, міцно стискаючи кулаки. — Але ми не можемо триматися в тіні. Тепер у нас є можливість показати правду. Вони спробують нас зупинити, але це вже не залежить від нас. Тепер це їхня проблема.

Вони продовжили йти, не зважаючи на небезпеку, що чимдалі ставала відчутнішою. Здавалося, навіть повітря було наповнене очікуванням. Вони знали, що зараз, коли їхні імена з'являться на екранах новин, все зміниться. Уся їхня боротьба стане не тільки їхньою, але й тією, що буде згадуватись у навчальних посібниках для нових поколінь. Але попереду ще була боротьба за виживання.

Вони дісталися до скромного кафе, яке давно стало їхнім прихистком. Але навіть тут відчувалась присутність сили, яка могла їх зламати. Чужі погляди на вулиці — вони були чужими, незнайомими, і водночас дивно знайомими. Люди, які, ймовірно, були частиною системи, дивилися на них як на ворогів, яких треба знищити.

Сідаючи за столик, вона подивилася на Романа і тихо сказала:

— Нам потрібна підтримка. Не можна залишатись на самоті в цій боротьбі. Нам треба знайти союзників. І не тільки серед тих, кого ми знали раніше.

Роман нахмурився, вагаючись.

— Ти хочеш використовувати тих, хто ще не знає правди? — запитав він, сумніваючись. — Це ризиковано. Вони можуть стати для нас не тільки союзниками, але й вразливими точками.

— Я знаю, — відповіла вона, — але ми не можемо зупинятись. Якщо ми хочемо змінити ситуацію, ми маємо бути готові йти на компроміси.

Вони знали, що кожен їхній крок тепер може стати останнім. Вони більше не були просто людьми, які прагнули справедливості. Вони стали мішенями, на яких полювали. І якщо вони не будуть готові до боротьби за справжню свободу, вони стануть частиною історії, яку хтось перепише за них.

За вікном раптово загриміли сирени. Звук був не просто звуковим сигналом — це було попередженням. Нова хвиля пошуків уже почалася.

— Вони йдуть, — сказала вона, піднімаючись з місця. — Час рухатись далі.

Вона простягла руку до Романа, і вони вийшли з кафе, не обертаючись назад. Кожен крок був важливим. Вони не могли зупинитися. І хоч їхнє майбутнє було під питанням, одне було зрозуміло: вони більше не були тими людьми, якими були до цього. Тепер вони були частиною змін, частиною світу, в якому їхня боротьба може змінити все.

Тільки вперед.