Розділ 41.Ланцюг темряви

Вибухи всередині їхніх головах не вщухали. Вони відчували, як кожна секундна пауза загрожує їхнім планам, їхнім життям. Технології, які повинні були їх захистити, стали їхньою найбільшою загрозою. І те, що тільки що відбулося в підземній станції, залишало більше питань, ніж відповідей.

Вона стояла перед комп'ютером, спостерігаючи за останніми рядками коду, що швидко змінювалися на екрані. Всі спроби проникнути в серце системи і передати дані були майже завершені. Зараз вони мали лише кілька кроків до того, щоб повністю знищити таємниці, що десятиліттями керували країною з тіні.

Але саме в цей момент Роман відчув щось дивне. Він відкинувся на спинку стільця, озираючись на місце, де вони перебували.

— Ми не самі, — прошепотів він, відчуваючи, як напруга розриває повітря.

Вона підняла голову. Те, що вона побачила, викликало миттєву реакцію. Шум в далині, кроки, ехо голосів. Вони знали, що саме зараз на них полюють. Всі їхні спроби залишити підземелля могли стати фатальними.

— Ми повинні йти, — сказала вона, зібравши останні сили для дії. — Швидко. Вони не зупиняться, поки не знайдуть нас.

Поки Роман намагався зберегти спокій, вона вже розуміла, що час обмежений. Вони повинні були вибратися, інакше їх зупинили б не тільки організації, але й величезна система, яку вони тільки що розгромили.

Вони покинули кімнату, в якій ще кілька хвилин тому змінювалися екранні лінії. Спокій, що панував у приміщенні, раптово розвіявся, і навколо них почав згущуватися чорний туман. Вулиці стали ще темнішими, а люди на тротуарах — як тіні, що слідують за ними.

— Вони вже наближаються, — прошепотів Роман, не обертаючись.

Діти підземелля давно стали дорослими і охочими до боротьби. Кожен крок відчувався як крок до їхньої остаточної перемоги чи поразки.

У голові крутилися тільки одне питання — що ж буде далі? Яка буде ціна цієї боротьби? Вони знищили систему, але хто замінив її, хто візьме владу, і що з ними станеться, коли нова влада прийде до них?

Вони йшли через темні коридори міста, все швидше і швидше, з кожним метром, що відокремлював їх від підземного сховища. Таємниця була розкрита, але вони все ще не могли знайти відповіді.

— Ми не можемо залишатися на поверхні, — сказала вона, зупиняючись. — Ми входимо в нову етапну гру. Вони вже знають наші обличчя.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Роман.

— Нам треба зникнути, — відповіла вона, схопивши його за руку. — Повністю зникнути. Змусити їх думати, що ми померли.

Роман подивився на неї, і його очі наповнилися розумінням.

— Ти пропонуєш...?

— Немає іншого вибору. Якщо ми залишимося в Києві, нас знайдуть, — сказала вона, і її голос прозвучав твердо. — Ми повинні діяти швидко, але в повній тіні.

І вони зникли, поглинені туманом, що нависав над столицею, змінюючи їхні життя навіки.