Розділ 38.В серці темряви

Темрява в складі була практично всесильною. Лише ледь помітне мерехтіння екрану вдалось пробити глибокий морок, що огортав кожен куток цієї пустки. Вони стояли, дивлячись на карту мережі — їхній єдиний шанс розібратися в тому, що відбувалося насправді.

— Вони точно не знають, що ми знайшли, — прошепотіла вона, намагаючись заспокоїти себе. — Але якщо дізнаються…

Роман не відповів. Він натискав на клавіші, занурюючись у дані, що рухалися так швидко, що очі встигали втомлюватися, не встигаючи слідкувати за швидким потоком інформації. Проте це була їхня єдина можливість зібрати цілу картину.

— Ось, — сказав Роман, його голос звучав дещо напружено. — Це те місце, де все почалося. Головний сервер — і всі нитки ведуть сюди. Це схоже на центр, від якого все управління мережі розгалужується.

— Але ми ж вже активували викриття. Чому вони досі працюють? — запитала вона, не приховуючи роздратування. — Чому все це не зупинилось?

— Вони готові до будь-яких ситуацій, — відповів Роман, обертаючись до неї. — Це не просто система. Це організоване явище. Вони не просто контролюють інформацію, вони адаптуються до кожного кроку.

Вона поглянула на екран. Її очі зупинились на одній з точок, що мерехтіла на карті — вона знаходилася в самому центрі, у недосяжній для них локації.

— Якщо це головний сервер, то він пов'язаний з усіма важливими установами в країні… Ми повинні туди потрапити, — сказала вона, намагаючись залишити спокійний тон.

— Ти серйозно? Це небезпечно, — відповів Роман, вперше показавши занепокоєння. — У нас немає часу на ще одну авантюру.

— Нам не потрібно багато часу, — сказала вона, рішуче дивлячись йому в очі. — Ми просто повинні добратися туди і зламати їхню фінальну оборону. Це те, що зламає їх.

Вона знала, що це було ще одне випробування їхніх меж. Вони вже зіткнулися з багатьма загрозами, але це було іншого рівня. І, як би вони не старалися, це вже не виглядало як боротьба за правду — це була боротьба за виживання.

Роман, здавалося, втратив можливість заперечувати. Він знав, що зараз не час для сумнівів.

— Як це зробимо? — запитав він, вирішивши, що краще діяти зараз, поки не пізно.

Вона не відповіла словами. Лише поглянула на екран. Ось і був їхній план — простий, але смертельно небезпечний. Використовувати підготовлені дані, щоб зламати вхід в центр.

— Я буду вести тебе через сервери. Ти просто слідкуй за мною, — сказала вона. — Ти знаєш, що робити.

Роман кивнув, і вони вирушили до головного входу, де знову відчувалася напруга. Схоже, що кожен крок наближав їх до того, що вони так боялися — і в той самий час прагнули.

Вони пройшли через темні коридори складу, прокладаючи свій шлях до фінального серверу. Всі інші двері були заблоковані, але одна відкрилась, коли вона наблизилась до неї.

— Це він, — сказала вона, коли перед ними з’явився монітор. — Головний сервер.

Залишилось лише натискати кілька кнопок і ввести код, але це мало бути зроблено швидко. Час ішов, і загроза стає дедалі реальнішою.

Але раптом система почала активно реагувати. Вони були не одні в цій кімнаті.

— Вони нас знайшли! — вигукнув Роман, коли екран почав змінюватися, відображаючи спроби зупинити їхній доступ до даних.

— Ти маєш це зробити зараз! — її голос був спокійний, але у ньому звучала рішучість, яка переконувала Романа діяти.

І в момент, коли вони вже майже досягли мети, щось змінилося. Перед ними виникло повідомлення.

«Не так швидко».

Вони були на межі зламу, але невідомий супротивник вирішив дати їм останній урок.