РОЗДІЛ 2

  Поліція не змогла знайти дівчинку, ніхто не зміг. Батьки, так і не змирившись з втратою, продали будинок, де все нагадувало їм доньку, і перебралися в місто.

   Пройшло десять років. Батьки дівчинки все очікували на неї, у кожній постаті дитини вони вбачали її, Ліну. Особливі сни надходили на них восени, мати у снах бачила дочку, та простягала до неї руки, але зникала перш, ніж їхні руки торкалися. Олег виріс, змужнів, тягар провини за зникнення сестри поступово перестав його гнітити, як і всі дитячі турботи, що проходять швидко і безслідно. Він одружився і невдовзі всі були в очікуванні маленького дива.

   Ліна поверталася ще не раз до свого будинку, який тепер стояв пусткою. Новий власник не поспішав туди заселятися, декілька разів там зупинялося авто, з нього виходив високий худорлявий чоловік з борідкою та пихата жінка. Вона лише один раз зайшла до будинку, невдоволено зморщила носика і заявила, що ніколи тут не буде жити і, що це була жахлива ідея купити будинок, і, що все це її не обходить, і ще багато-багато звинувачень на адресу чоловіка, який  весь час слухав її, як слухають маленьку дитину, і тихо посміхався. Так чи інакше, але будинок далі пустував, хоча ні – там була Ліна, вона нікуди не хотіла йти, та й навіщо?  Вона спробувала викотити ліхтар з-під ліжка, але він враз став важким, як брила, і прозорі невагомі руки Ліни проходили крізь нього. Після кількох невдалих спроб, коли в будинку і справді піднявся туман після сліз Ліни, вона заспокоїлася і з притаманною всім дітям (навіть, якщо вони стали тінню) безтурботністю стала частиною товариства Тіней листопада. Їй було весело кружляти вулицями, гаями, парками, де були люди. Дівчинка весело сміялася, підкидувала у повітря листочки, розсипала море світлячків або кружляла сніжинками.

   Час йшов. В родині Олега народилася дівчинка. Це було справжнє маленьке диво, яке принесло радість молодим батькам. Бабусі та дідусі передавали маленьку Агнесу з рук в руки. Дівчинка дуже боялася темряви, тому в кімнаті постійно світив маленький світильник, доки вона засинала. Про бабусину засторогу запалювати ліхтар звісно ж всі забули та й ліхтарів вже не було. Але чи то був збіг, чи негода справді дуже пошкодила мережу, але того листопадового вечора світло згасло чи не у всіх будинках міста. П’ятирічна Агнеса ніяк не могла заспокоїтися, ліхтарика було замало, вона вередувала, вимагаючи світла. Тому Олег згадав, що десь у шухляді були свічечки із святкового торта. Він запалив п’ять кольорових свічок, створив із старого абажура щось на кшталт ліхтаря і через хвилину Агнеса вже весело сміялася, дивлячись, як на стіні вовк із татових рук клацає зубами.

–Зачекай трохи, Агнусю, я лише перевірю що там зі світлом, - Олег впевнився, що донечка вже заспокоїлася і сама пробує створити незграбного зайця, вийшов з кімнати. Агнеса вже дивилася на стіну, де одна тінь ніяк не хотіла підкорятися її рухам і крутилася сама по собі. Раптом тінь зупинилася і простягла до Агнеси руку. Дівчинка зіскочила з ліжка і притулила свою руку до руки на стіні. По долоні ніби пробігла пухнаста мишка, а в кімнаті тихий дитячий голос прошелестів: «Давай гратися!». Агнеса заплескала в долоні і дві дівчата почали стрибати по кімнаті під тихий шелест осінніх листків і світлячків, які невідомо, звідки взялися. Але раптом в кімнаті засяяло світло, негода скінчилася, а разом з нею скінчилася і темрява. «Нехай скінчиться темрява і світло буде знову в нас», - проспівав жартівливо Олег, задув свічки і магія зникла. Агнеса враз забула за свою пригоду і включила улюблені мультики. Ліна, немовби опинилася за товстим непроникним темним склом. Вона крізь нього бачила Агнесу, свого брата, такого дорослого! Але, як не намагалася вона пробитися до них крізь скло – воно відбивало її шелест, її саму відкидало назад, у напівтемряву.  Ліна заплакала, вона ж бо все ще залишалася маленькою дівчинкою, нехай це і була тільки тінь.

–Агнесо, звідки це взялося? Знову ти принесла знадвору гербарій, - Олег нахилився, щоб підняти жовті листочки і помітив крапельки роси на стіні. – Так, щось потрібно робити з цією вологістю.

   Ліні так хотілося потрапити додому, назад, де все було звичним, навіть буркотливий старший брат. Вона згадала бабусю, її казки і, особливо, заборону щодо ліхтаря.