Розділ 5: Леді в білому

Субота принесла до Гоґсміду пронизливий шотландський вітер і бліде, майже позбавлене тепла сонце. Вулички селища пістрели яскравими шарфами студентів, які нарешті вирвалися на свободу після перших навчальних тижнів. Кав’ярні були забиті вщент, а з дверей крамниці «Зонко» раз у раз виривалися кольорові дими й гучний сміх.

Кав’ярня «Мадам Пуддіфут» традиційно потопала в рожевих мереживах, витончених порцелянових дрібничках і приторному ароматі карамелі та свіжих троянд. Саме тут, у найвіддаленішому і найтемнішому кутку, куди не долітали сонячні промені, сидів Даміан Люпин. Перед ним стояла недоторкана чашка чорної кави, а очі, приховані за злегка затемненими скельцями елегантних окулярів, ліниво спостерігали за натовпом за вікном. Сучасна магія дозволяла йому комфортно почуватися при денному світлі, хоча він усе одно віддавав перевагу глибокій ночі.

Раптом натовп на головній вулиці розступився. Люди мимохідь уповільнювали крок, озираючись на пару, яка щойно з’явилася з боку залізничної станції.

Люціус Мелфой крокував із гордо піднятою головою, тримаючи свою незмінну тростину зі срібною змією. Він щось роздратовано виговорював чиновнику з Міністерства, який дріботів поруч, раз у раз активно жестикулюючи. Але погляд Даміана прикував не його ворог.

Поруч із Люціусом, тримаючи його під руку, йшла Нарциса Мелфой.

Вона виглядала як витончена снігова статуя, що випадково опинилася серед провінційного галасу. На ній було довге зимове пальто приталеного крою з важкої білої вовни, облямоване сріблястим хутром на комірі та манжетах. Платинове волосся, зачесане у складну, бездоганну зачіску, світилося під блідим сонцем, наче німб. Її постава була настільки ідеальною, ніби за її спиною був невидимий корсет, викуваний із гордості роду Блек. Вона рухалася плавно, з тією вродженою величчю, яку неможливо купити за жодні галеони Міністерства.

Даміан трохи подався вперед, знявши окуляри. Його хижі, надприродно гострі очі впіймали кожну деталь її обличчя крізь тонке скло вітрини.

Зовні Нарциса здавалася втіленням абсолютного спокою та аристократичної зверхності. Проте вампір, чиє життя століттями залежало від уміння читати найменші мікрорухи жертви, помітив те, що було приховано від людських очей. Тонкі білі пальці в дорогих шкіряних рукавичках занадто сильно стискали лікоть Люціуса. Кутики її блідих губ були ледь помітно напружені, а в глибині її світлих, майже прозорих очей, які раз у раз озиралися на замкові вежі Гоґвортсу, ховалася глибока, виснажлива тривога. Страх за сина? Втома від вічної параної чоловіка? Чи, можливо, задушлива самотність, яка з’їдала її зсередини під цим бездоганним білим пальтом?

Люціус раптом зупинився, різко повернувшись до дружини, і щось їй наказав, навіть не дивлячись в обличчя — просто вказав тростиною в бік адміністративної будівлі Гоґсміду. Нарциса ледь помітно кивнула, опустивши очі. У цьому короткому жесті було стільки пригніченої гордості, що Даміан мимохідь посміхнувся.

— Леді в білому... — тихо прошепотів Даміан, і його голос прозвучав як шурхіт оксамиту. На його губах з’явилася та сама небезпечна, іронічна усмішка, яка оголювала гострі різці. — О, Люціусе. Ти такий передбачуваний у своїй самовпевненості.

Вампір знову вдягнув окуляри і відкинувся на спинку стільця. План помсти, який до цього моменту був лише набором політичних схем, миттєво набув чітких, живих контурів.

Люціус Мелфой вважав себе невразливим, тому що вимірював силу грішми та страхом, який він навіював іншим. Він забарикадувався в Міністерстві й раді опікунів, чекаючи на лобову атаку. Але Даміан не збирався грати за його правилами. Навіщо нищити бізнес чи рахунки в Ґрінґоттсі, якщо можна забрати те, що Люціус вважав своєю головною фасадною цінністю, своєю найбільшою гордістю перед усім чистокровним світом?

Нарциса Мелфой була перлиною його дому. Його ідеальним щитом і підтвердженням статусу. І Даміан вирішив ударити саме туди. Він збирався підібратися до цієї снігової королеви, пробити її крижаний захист і змусити її подивитися на свого чоловіка іншими очима.

Даміан  підвівся, залишивши на столі срібний галеон, і вийшов на вулицю, розчиняючись у натовпі. Вистава починалася, і перша дія мала відбутися вже зовсім скоро, прямо під блідим світлом шотландського сонця.