Розділ 8 Таємниця розкрита

Коли Андрій і братство лісовиків нарешті знайшли спокійне місце для проведення ритуалу, напруга в повітрі була настільки густою, що її можна було порізати ножем. Старий лісовик, їхній провідник, розгорнув книгу заклинань, пожовклі сторінки якої шелестіли, немов крила метеликів. Світло місяця падало на древні символи, виведені невідомим письмом, наче оживляючи їх. Старий лісовик почав читати древні слова, його голос, сповнений мудрості і сили, відлунював у тиші лісу, зливався з шелестом листя і співом нічних птахів.

Поступово, під час ритуалу, Андрій почав відчувати дивний спокій. Здавалося, що він нібито розчиняється в оточуючій природі, стаючи її невід'ємною частиною. Його тіло наповнилося легкою енергією, і він відчув, як його свідомість розширюється. І раптом, перед його внутрішнім оком промайнули яскраві картини минулого.

Він побачив себе високим, могутнім воїном, одягненим у шкіру диких звірів. Його волосся було довгим і чорним, як крило ворона, а очі горіли вогнем. Він жив у гармонії з природою, шануючи ліс і його мешканців. Але в його серці закралася гордість, і він зрадив своє плем'я, прагнучи влади. За це його покарали, прирікши душу на вічні блукання між світами.

Це відкриття шокувало Андрія. Він не міг повірити, що все це відбувається з ним. Він, звичайний детектив, виявився реінкарнацією давнього воїна. Картини минулого змінювалися одна за одною, як кадри у фільмі: він бачив битви, переслідування, муки совісті. І в кожній картині він бачив себе – гордого і самовпевненого, а потім – зламаного і самотнього.

Коли остання картина зникла, Андрій відкрив очі. Світ навколо нього здався іншим. Він відчував себе пов'язаним з усіма живими істотами, з кожним деревом і кожною травинкою. Він зрозумів, що його доля не випадкова, і що він має виконати своє призначення.

"Ти був воїном, і ти знову станеш ним," – сказав старий лісовик, читаючи його думки. – "Ти здатний зняти прокляття і повернути спокій у світ".

Андрій кивнув. Він був готовий прийняти свою долю і боротися за справедливість. Адже тепер він знав, що він не просто людина, а частина чогось більшого, частина вічної історії.

×××

"Ти був обраний для виконання цього завдання," – сказав старий лісовик, його голос звучав як шепіт вітру серед дерев. Його очі, мудрі й спокійні, дивилися прямо в душу Андрія. – "Твоя душа пам'ятає все, що сталося".

Ці слова пролунали в Андрієвій свідомості, наче дзвін. Він згадав усі почуття, які охопили його з моменту, як він опинився в паралельному світі. Легкість, з якою він адаптувався до нового оточення, глибокий зв'язок з природою, який він відчув з перших хвилин. Тепер він розумів чому. Його душа пам'ятала цю землю, цю природу. І саме тому він так легко знайшов спільну мову з братством лісовиків. Вони були як його родичі, яких він не бачив століттями.

Після закінчення ритуалу, Андрій відчував себе виснаженим, але водночас і полегшеним. Важка ноша невідомості звалилася з його плечей. Він нарешті дізнався правду про себе. І тепер він знав, що має зробити, щоб виправити свою провину перед минулим. Він більше не був просто детективом, який потрапив у дивну історію. Він був воїном, який повернувся, щоб виправити свої помилки.

"Я готовий виконати свій обов'язок," – сказав він братству лісовиків, його голос був твердий і рішучий. – "Я зроблю все, щоб зняти прокляття і повернути спокій у цей світ".

Лісовики обійняли його плечи. Вони відчували його силу і рішучість. "Ми з тобою," – відповіли вони, їхні голоси злилися в єдиний хор. – "Ми допоможемо тобі здійснити цей подвиг".

Андрій подивився на зоряне небо. Він бачив у ньому не тільки безмежність космосу, але й безмежність своїх можливостей.