Розділ 7: Жнець

Глибокої ночі, коли втомлений Віктор спав, а Азмодей був ще в роздумах, їх намет потривожив сильний вітер. По підлозі стелився туман.

Азмодей швидко зрозумів, хто до нього прийшов. Він чвалом вибіг на вулицю. Поряд завмер дух дівчини. Побачивши Азмодея вона активно махала йому, вказуючи у бік кладовища. Він без зайвих запитань побіг туди, куди показувала привид. Вона зависла в повітрі вичікуючи.

Азмодей підійшов до місця, де валялися речі та залишилися відбитки ніг. Присівши чарівник уважно роздивився одяг.

- Дитячий, - він звернув увагу на щось, що у світлі місяця відблискувало у болоті. Він підняв знайому сережку з синіх бусин.

- Куди вони її повели? - запитав він.

- Привид вказала на ліс. Азмодей поспішив туди. Дух показувала йому шлях, поки не вперлася в невидимий бар'єр. Вона не могла покинути межі села.

- Куди вони пішли? - запитав він знову.

Дух вказала напрямок і Азмодей побіг вже сам. Він опинився посеред тихого нічного лісу. Чарівник розглядав землю у пошуках відбитків ніг. Дивився на дерева у пошуках зламаних гілок, зачепленого листя. Та нічого не знаходив.

Він підняв ціпок до гори і той став чарівною паличкою. Азмодей прошепотів закляття, від чого кінчик палички засяяв, а він заплющив очі. Минали дорогоцінні хвилини та закляття так і нікого не виявило. Вони втекли...

Азмодей шумно видихнув. Він присів до землі та ворухнув чарівною паличкою, від чого з землі вилізла мертва миша.

- Буде йти тут хтось сповісти мене. - промовив він та повернувся до намету.

Увірвавшись вихором до сплячого Віктора розбудив його. Той сонно підняв маску для сну та здивовано поглянув на Азмодея.

- Що трапилося? -

- Нове зникнення! Ще й дитина! - нетерпляче вигукнув Азмодей, від чого Віктор остаточно прокинувся.

- Що? Де! -

- На кладовищі. Я залишив там сторожку. - нетерпляче пояснював Азмодей.

- А ви там щось знайшли? -

- В тім справа, що ні. Тиша та й годі. -

- Не встигли. - промовив Віктор. Він швидко вдягнувся та поцікавився:

- То хто зниклий? -

- Зої. - відповів Азмодей. Від почутого Віктор змінився в обличчі.

- На сто відсотків певен, що її викрали через те, що помітили у нас. Ходімо до її батьків. - сказав він.

- Чекайте. Ніяк не можу втямити, який тут зв'язок з демоном. - промовив Азмодей. - Духу демона я не відчув. Але все вказує на нього. Однак, сліди, що були на місці зникнення, людські.

- Демон в обличчі людини? - запитав Віктор.

- Навіть так він би залишив хоч мізерний магічний слід.

- Спільник? 

- Так, але хто? - вдумливо втупився в підлогу Азмодей.

- Вони підписали угоду. - раптом осяяло Віктора, від чого Азмодей глянув на нього.

- Так! А якщо одержимий переховується не в селі? Якщо одержимий хтось, хто давно зник? Хтось, хто заховався, знаючи, що ми приїдемо. Хто зник, поводився дивно, а потім зник якраз перед приїздом інквізиторів?

- Сестра Зої? То її батьки причетні до цього?

- Ходімо, перевіримо. - промовив Азмодей. Через кілька хвилин некромант гупав в двері будинку.

- Ану, відкривай! - заволав він. Двері відчинила налякана матір Зої.

- Де твій чоловік? - зло гаркнув Азмодей.

- Спить. - тремтячим голосом промовила жінка.

- Буди. - сказав Азмодей і зайшов до будинку. Жінка кинулась в одну з кімнат, з якої через хвилину визирнув збентежений чоловік.

- Чого припхалися? - грубо мовив він позіхаючи.

- У вас дитина зникла, а ви спите. - з осудом промовив Віктор.

- Та яке зникла! - обурено вигукнув батько. - Он, на печі спить, - він вказав на пусте місце, де було постелено. Помітивши, що дитини не було, чоловік зблід.

- А де? - промимрив чоловік.

- Якби ми знали, то б нас тут не було. Розказуйте, що там у вас за угода з дияволом, - скомандував Азмодей. Чоловік з жінкою спантеличино переглянулися.

- Довга розповідь буде, - промовила жінка. - Ви сідайте, - вона вказала на стіл. - Може водички? -

- Я б не відмовився, - признався запирханий Віктор. Жінка люб'язно принесла їм по склянці води.

Задумавшись, Азмодей надпив кілька ковтків зі склянки. Зрозумівши від кого вода, він гидливо скривився. Віктор же, втамувавши свою спрагу, промовив:

- Розповідайте. 

Та не встигли селяни і рота роззявити, як чаклуни знепритомніли.

- Подіяло. - з полегшенням промовила жінка.

- Куди їх? - запитав чоловік.

- Клич голову. Вони вмруть до ранку. Треба їх сховати. -

Чоловік кинувся з будинку.

- Вам же казали, упокойте привида. Так ні треба пхати носа куди не просять. - зло промовила жінка. Вона стала у порозі, нетерпляче тупаючи ногою та вдивляючись в чоловіка.

Раптом Віктор поворушив носом, відкрив очі та прокліпався. Швидко оцінивши ситуацію знову заплющив очі уважно слухаючи. Жінка помітила, як до будинку рухалися її чоловік та староста з возом.

- Де вони? - запитав голова села. Жінка показала на чаклунів. Спочатку заберемо жирного. З ним мороки більше. - промовив староста.

Вони удвох вхопили Віктора попід руки та ноги, вклали у тачку та покотили до будинку старости. Вивалили його на підлогу, від чого Віктор...ледь стримався, аби не зойкнути. Та залишили лежати його в незручній позі. Наступним скинули непритомного Азмодея.

- Що з ними робитимемо? - пошепки поцікавився чоловік.

- Вона прийде і забере. Чого добру пропадати? - промовив староста.

- Богиня відпустить Зої? - з надією спитав чоловік.

- Побачимо. - строго стиснув губи староста. Розчарований чоловік покинув будинок Боромира.

Голова села став на порозі та насвистав мелодію. Надворі з сильним поривом вітру хтось приземлився з гулким звуком на землю.

- Ти якого біса мене позвав? - прошипіло створіння дівочим голосом. Від його смороду Віктору ледь не стало зле, він намагався не дихати носом.